БП КГС ВС дійшла висновку, що належним способом захисту прав та законних інтересів особи, яка не була учасником провадження у справі про банкрутство, але вважає, що їх було порушено під час провадження у справі про банкрутство, у разі її припинення за результатами завершення повного циклу процедур, є апеляційне, касаційне оскарження або перегляд за нововиявленими обставинами процесуального рішення з затвердження ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу банкрута та, як наслідок, припинення боржника та провадження у справі.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постановах КГС ВС від 27.09.2018 у справі № 910/23408/17 та від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, стосовно того, що "вчинення виконавчого напису на копії іпотечного договору не є правовою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню", оскільки за загальним правилом нотаріус вчиняє виконавчий напис на оригіналі документа. Виключення щодо можливості здійснення виконавчого напису на копії договору передбачає пп. 5.3 п. 5 гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій. ОКРЕМА ДУМКА судді Л. Катеринчук ОКРЕМА ДУМКА судді Ткача І.В.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 03.05.2018 у справі № 05-5-43/1913-49/272-2012, від 30.07.2018 у справі № 5023/4200/11 та від 08.10.2018 у справі № 1/30-28/19, оскільки вказані судові справи та дана справа мають різні за своїм характером і правовим регулюванням правовідносини. ОП КГС ВС зазначає, що апеляційним судом у постановленні оскаржуваної ухвали не було враховано, що згідно з пп. 13 п. 1 р. ХІ "Перехідні положення" ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до пп. 9 п. 1 р. ХІ "Перехідні положення" ГПК справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ГПК, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі ст. 93 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційні скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. За результатами системного аналізу норм процесуального права ОП КГС ВС дійшла висновку, що у даному випадку передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка є органом державної влади), поданою після 15.12.2017, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ГПК з 15.12.2017, є розгляд та вирішення питання розповсюдження присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного ст. 93 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017). Тобто на Комітет як орган державної влади поширюється присічний річний строк для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного ст. 93 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017), що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження.

ОП ККС відступила від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 18.09.2018 у справі № 161/232/18 у частині визнання істотним і таким, що тягне скасування судового рішення, порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягає в постановленні апеляційним судом у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження як такої, що не передбачена ч. 3 ст. 407 КПК. ОП ККС виснувала, що в аспекті положень ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню. Рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження та про повернення скарги можуть бути ухвалені на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а у випадку оскарження ухвали слідчого судді при вирішенні питання про призначення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги на таке рішення. Якщо після відкриття апеляційного провадження (у випадку оскарження ухвали слідчого судді після призначення судового засідання) буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 13.02.2018 у справі № 806/845/16. Правовий висновок. Поліцейський, який проходить службу в поліції, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про національну поліцію», виплата якої здійснюється відповідним підрозділом Національної поліції за останнім місцем служби поліцейського на підставі порядку, що затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Суд апеляційної інстанції зобов’язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі за наявності постанови про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

БП КГС ВС зазначила, що абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство передбачено можливість внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів виключно за наслідками перегляду ухвали господарського суду в апеляційному та касаційному порядку або за нововиявленими обставинами, а також у разі правонаступництва. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство суд на стадії ліквідаційної процедури доповнює реєстр вимог кредиторів вимогами поточних кредиторів, які виникли під час процедур банкрутства, що не виключає також можливості розгляду на стадії ліквідації вимог заставного кредитора в порядку, визначеному даною нормою, якщо вони не заявлялися заставним кредитором у процедурі розпорядження майном та не були включені до реєстру розпорядником майна відповідно до покладеного на нього законодавцем обов'язку. Частиною 6 ст. 12 ГПК передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зазначене дозволяє зробити висновок про те, що прийняте судове рішення (ухвала) в межах процедури розпорядження майном про визнання (відмову у визнанні) вимог будь-якого кредитора з включенням (чи відмовою у включенні) таких вимог до реєстру вимог кредиторів може переглядатися тільки в порядку, визначеному абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство, а грошові вимоги кредитора, який звертався у процедуру розпорядження майном та які були предметом судового розгляду, не можуть повторно, з тих самих підстав переглядатися в ході ліквідаційної процедури. БП КГС ВС погодилася з правильністю висновків апеляційного суду в даній справі про відмову у визнанні вимог ПАТ "Дельта Банк", як забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, оскільки спірні грошові вимоги пред'явлено банком до боржника з тих же підстав, що і кредиторські вимоги, які було розглянуто місцевим судом у попередньому судовому засіданні на стадії розпорядження майном боржника та щодо відхилення таких вимог винесено судове рішення - ухвалу від 01.12.2015.

ОП КГС ВС вважає, що прийняття судового рішення в даній справі № 915/1344/17 не свідчить про відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові КГС ВС у справі № 910/1305/15-г, оскільки останнє приймалося, як випливає з його змісту, за фактично-доказової бази, відмінної від тієї, яка має місце в даній справі, що зумовлювало лише певну зовнішню схожість відповідних справ, але не подібність правовідносин у них. ОП КГС ВС зазначила, що апеляційний господарський суд обґрунтовано послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 19.09.2011 у справі № 3-82гс11 та від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, згідно з якими визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (недобудоване рухоме майно) у судовому порядку нормами ЦК або іншими нормативними актами не передбачено. ОП КГС ВС, зі свого боку, не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

СП КАС ВС ухвалою від 26.06.2028 передала справу на розгляд ВП ВС, яка здійснила відступ від правового висновку ВСУ, викладеного у постанові від 10.03.2015 у справі № 21-70а15, про те, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні, з яких сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з розміру якого обчислюється пенсія. Закон «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (№ 2262-ХІІ), який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, зокрема осіб, звільнених з військової служби, та має на меті реалізацію цими особами, конституційного права на державне пенсійне забезпечення і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, передбачає включення до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, лише щомісячні основні види грошового забезпечення, до яких належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентна надбавка за вислугу років, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії. Тобто при обчисленні пенсії не враховується такий складовий елемент грошового забезпечення як одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Факт сплати єдиного внеску не є безумовною підставою для включення виплати, з якої цей внесок утримано, до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, та має значення лише для включення до цього грошового забезпечення його видів з переліку, визначеного ст. 43 Закону, який є вичерпним.

Відмова від касаційної скарги. Закриття касаційного провадження.

ВП ВС дійшла висновку, що виходячи з положень п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України в редакції Закону №1401-VIII, право особи на касаційне оскарження судового рішення в кримінальному провадженні має обмежений характер та реалізується виключно у випадках, передбачених КПК. Судові рішення щодо застосування амністії, постановлені на стадії виконання вироку, не можуть бути оскаржені в касаційному порядку, оскільки у КПК не передбачено право особи на їх касаційне оскарження.

Відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 14.03.2018 у справі № 804/3703/16, про те, що ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проекту, здійснено СП КАС ВС у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а, висновки у якій є релевантними і можуть застосовуватися у справі, що розглядається. Правовий висновок. Неприйняття уповноваженим органом одного з рішень, визначених ст. 123 ЗК, за клопотанням позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (рішення про надання чи відмову в наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку) є протиправним. Відсутність такого рішення надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди цього уповноваженого органу, що не позбавляє останнього обов’язку розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

ОП ККС виснувала, що при вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, невідповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370 КПК та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених КПК.

ЗП КГС ВС зазначила, що, як убачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні заявлених на підставі ст. ст. 152, 212 ЗК позовних вимог, суди попередніх інстанцій установили, що підставою користування земельною ділянкою є набуття та реєстрація ФОП Гарькавим А. Б. права власності на нерухоме майно на підставі укладеного у 2005 році договору купівлі – продажу нерухомого майна, а також згідно із судовим рішенням від 08.11.2010 у справі № 35/521 (яке набрало законної сили). Суди дійшли висновку, що з огляду на вжиття відповідачем заходів з оформлення спірної земельної ділянки та відсутності у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, користування цією земельною ділянкою не є підставою для застосування до нього положень ст. 212 ЗК. З огляду на предмет спору, визначений позивачем у позовній заяві та докази, надані ним на підтвердження його вимог про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, ЗП КГС ВС вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.

ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах КГС ВС у справах № 911/2720/17 та № 904/7776/17, про те, що плата за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є заборгованістю, а не оперативно-господарською санкцією. ОП КГС ВС дійшла висновку, що у вирішенні спору суди попередніх інстанцій правильно вказали, що плата за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є грошовим зобов'язанням, яке виникає на підставі договору та визначених законодавчих приписів, а не оперативно - господарською санкцією, як помилково зазначає скаржник, без урахування фактичних обставин правовідносин, що склалися між сторонами спору та з безпідставним ототожненням грошового зобов'язання Товариства з оплати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням з оперативно-грошовою санкцією, яка застосовується як захід оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушення зобов'язання, що використовується самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. У даному випадку, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, відсутні підстави вважати, що нарахування плати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є таким, що сприятиме припиненню або попередженню повторення порушення зобов'язання (що є характерною ознакою та метою застосування оперативно-господарської санкції). Правомірним є й висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання.