Відступ від правової позиції, викладеної в постановах КГС ВС від 06.02.2018 у справі № 911/2354/17 та від 23.05.2018 у справі № 927/751/17, про те, що договір на експлуатацію складових газорозподільних систем законодавцем не визначений як примірний або типовий, а тому, не є обов'язковим до укладення в силу закону. Відтак, сторони (власник ГРС та оператор ГРС), керуючись принципом свободи договору, вправі відступити від форми договору на експлуатацію ГРС та визначити його істотні умови договору за взаємною згодою, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для зобов'язання сторін до укладення такого договору в судовому порядку. Колегія суддів КГС ВС у справі № 925/916/17 дійшла висновку, що використання оператором ГРС об'єктів газорозподільної системи за відсутності укладеного з її власником договору на експлуатацію ГРС не відповідає ліцензійним умовам здійснення відповідачем діяльності з розподілу природного газу, як суб'єкта природної монополії, приписам п. п. 1, 2 Гл. I р. III Кодексу газорозподільних систем та ч. 1 ст. 37 Закону України "Про ринок природного газу" щодо користування ГРС на законних підставах та порушує права власника ГРС на одержання плати за користування належним йому майном.

Відступ від висновку щодо наявності правових підстав для часткового стягнення з відповідача на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 3% річних, втрат від інфляції та пені, викладеного у постанові КГС ВС від 20.11.2018 у справі № 923/1099/17. Окрему увагу колегія суддів звертає на той факт, що на розгляді суду касаційної інстанції перебуває значна кількість справ за вимогами ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення 3 % річних, втрат від інфляції та пені на суми, перераховані як за спільними протокольними рішеннями, так і власними коштами підприємств, і в зв’язку з цим виникла необхідність вирішення питання наявності, чи навпаки, відсутності підстав для відступу від правової позиції щодо обґрунтованості нарахування відповідних сум, викладеної у справі № 923/1099/17.

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо застосування норм кримінального процесуального закону під час розгляду кримінальних проваджень за касаційними скаргами на ухвали судів апеляційної інстанції про повернення апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів. Так, у Постановах ККС ВС від 20.02.2018 у справі № 766/9811/17, від 27.03.2018 у справі № 752/6843/15-к, від 27.11.2018 у справі № 766/5501/16-к, від 26.04.2018 у справі № 200/3436/17, від 12.07.2018 у справі № 622/96/15-к, від 05.09.2018 у справі № 216/5346/17 зроблено висновок, що строк на апеляційне оскарження обчислюється з моменту оголошення резолютивної частини судового рішення. Натомість у Постановах ККС ВС від 11.09.2018 у справі № 310/8610/16-к, від 01.11.2018 у справі № 135/154/17, від 12.04.2018 у справі № 496/3687/13-к викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що строк апеляційного оскарження має обчислюватись з моменту оголошення повного тексту судового рішення.

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо застосування норм кримінального процесуального закону при перегляді в касаційному порядку ухвал про відмову у відкритті провадження за скаргою поданою в порядку ст.206 КПК на незаконне затримання особи. Так, в Ухвалі ККС ВС від 26.07.2018 у справі № 461/6557/17 зроблено висновок, що положеннями ч. 4 ст. 399 КПК визначено підстави для відмови у відкритті провадження, зокрема, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржено виключно з підстав, на яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 КПК. При цьому вказав, що перелік рішень, які можуть бути оскаржені, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, а ч. 3ст. 309 КПК прямо передбачено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. В ухвалі від 17.10.2018 у справі № 757/32914/18-к зроблено висновок, що апеляційний суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК правильно відмовив у відкритті провадження за скаргою,поданою у порядку ст. 206 КПК,на незаконне затримання, яка за правилами цього Кодексу не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою. Суд зазначив, що згідно з положеннями ст. 424 КПК рішення слідчого судді не можуть бути предметом перевірки судом касаційної інстанції, а тому він не наділений правом реалізувати свої повноваження, передбачені ст. 436 КПК, щодо таких судових рішень. Натомість у Постанові ККС ВС від 22.11.2018 у справі № 219/15272/17 викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що оскільки слідчий суддя прийняв рішення, порядок розгляду та оскарження якого на стадії апеляційного розгляду не врегульовано КПК, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (призначення до розгляду) за апеляційною скаргою на це рішення слід було керуватися приписами ч. 6 ст. 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності(п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а зміст цієї засади розкрито у ст. 24КПК, згідно з ч. 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК. З огляду на зазначене Суд вважав, що рішення судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону.

Виключна правова проблема проблема полягає у невизначеності питання щодо можливості ухвалення апеляційним судом за результатами перегляду в апеляційному порядку одного кримінального провадження щодо однієї або кількох осіб двох різних за своєю природою процесуальних рішень (вироку та ухвали).

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 13.02.2019 у справі № 821/1460/17, щодо цивільної або господарської юрисдикційності спорів (залежно від суб'єктного складу), пов'язаних з вчиненням реєстраційних дій Держреєстратором та приватним нотаріусом.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів ПП КАС ВС у постанові від 08.05.2018 у справі № 825/1403/17, щодо незастосування у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік положень, встановлених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відступ від правової позиції, викладеної у постановах КГС ВС від 01.08.2018 у справі № 925/308/16, від 10.10.2018 у справі № 908/2418/17, від 15.01.2019 у справі № 910/11903/14, стосовно того, що саме до виключної компетенції зборів кредиторів належить прийняття відповідного рішення щодо переходу до будь-якої судової процедури банкрутства, а не комітету кредиторів, який може мати таке право, якщо загальними зборами кредиторів боржника комітету делеговані відповідні повноваження. Колегія суддів вважає, що аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що рішення про перехід до ліквідаційної процедури може бути прийнято за результатами рішення комітету кредиторів боржника.

Відступ від правової позиції, викладеної в постанові КГС ВС від 01.08.2018 у справі № 908/431/14, стосовно того, що здійснення ліквідатором - арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених Законом про банкрутство, не є вираженням волі власника майна на вибуття такого майна з володіння Банкрута.

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо обов’язкової участі захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права. Так, у Постанові ККС ВС від 02.08.2018 у справі № 734/3015/15-к про те, що в силу п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК участь захисника є обов`язковою в кримінальному провадженні стосовно особи, яка в ході його розгляду тричі перебувала на стаціонарному лікуванні у психоневрологічній лікарні з діагнозом «психічні та поведінкові розлади». Натомість у Постанові ККС ВС від 05.04.2018 у справі № 753/17924/16-к викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що за відсутності підтвердження експертним шляхом нездатності особи повною мірою реалізувати свої права внаслідок психічних чи фізичних вад як результату вживання опіоїдів твердження про необхідність обов`язкової участі захисника на підставі п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК є передчасним, отже, інеприйнятним.

Наявність різних правових позицій касаційного суду у питанні щодо застосування Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» під час розгляду касаційних скарг в частині цивільних позовів в межах кримінальних проваджень щодо злочинів, передбачених ст. 286 КК. Так, у Постанові ККС ВС від 14.06.2018 у справі № 357/9466/15-к зроблено висновок, що законом визначений чіткий механізм звернення до МТСБУ для отримання відшкодування шкоди за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, який, зокрема, передбачає звернення потерпілого із відповідною заявою в порядку, передбаченому ст. 35 Закону про ОСЦПВВНТЗ. Натомість у Постанові ККС ВС від 30.08.2018 у справі № 732/865/16-к відхилено посилання представника цивільного відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) на те, що потерпілий не звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, та залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення зі страховика шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Спірним у цій справі є питання про документи на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва) як достатні та належні докази, які повинна подати особа у разі звернення за отриманням одноразової грошової допомоги. Наявність суперечливих висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС. У постанові від 05.10.2018 у справі № 265/7930/16-а висловлена позицію про те, що п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (№ 975) встановлено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу документи, перелік яких є вичерпним та, що в той же час, подання всіх цих документів є необхідною умовою для призначення одноразової грошової допомоги. Серед таких документів обов'язково повинен бути і документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. У той же час, у постановах від 25.05.2018 у справі № 729/426/17, від 21.08.2018 у справі № 295/13892/16-а, від 23.10.2018 у справі № 822/3005/17, від 11.12.2018 у справі № 740/1538/17, від 29.01.2019 у справі № 293/342/17, висловлену іншу правову позицію, згідно з якою акти судово-медичного дослідження та витяг з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, є достатніми та належними доказами, у розумінні п. 11 Порядку № 975, про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 06.03.2019 у справі № 522/11262/16-а та від 13.03.2019 у справі № 522/7855/17, про відсутність підстав для включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, індексації грошового забезпечення, оскільки її виплата здійснювалася не щомісячно, і така виплата не входить до встановленого ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» переліку видів грошового забезпечення.

Відступ від висновку щодо застосування ст. ст. 254, 261, 272 ГПК у подібних правовідносинах, викладеного в постанові КГС ВС від 06.08.2018 у справі № 910/14369/16, про те, що особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов’язки, і яке вже було переглянуто судом апеляційної та касаційної інстанції і залишено без змін, може звернутися з відповідною апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції.

Відступ від висновку щодо застосування положень Закону України «Про доступ до судових рішень» та положень ст. ст. 18, 19, 34 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в постановах КГС ВС від 28.03.2018 у справі № 915/1855/15, від 28.03.2018 у справі № 922/1798/14, про автоматичну обізнаність державного виконавця про настання обставин, які зумовлюють обов’язкове зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з виконання наказу суду у разі оприлюднення на офіційних сайтах згідно чинного законодавства України інформації про виникнення таких обставин, та обрахування часу настання строку, в який виконавець зобов’язаний зупинити відповідне виконавче провадження. На думку колегії суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» строк, в який виконавець зобов’язаний зупинити відповідне виконавче провадження, має обраховуватися саме з моменту, коли останній був повідомлений про такі обставини, в першу чергу, сторонами виконавчого провадження, іншими особами або іншим, доведеним відповідними доказами, чином, а не з моменту, коли він мав з’ясувати наявність таких обставин самостійно. Даний висновок суду підтверджується і висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29.11.2018 у справі № 401/4793/15-ц.