Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС і СП КАС ВС в ухвалах від 21.02.2019 у справі № 709/2076/17, 24.01.2019 у справі № 810/2809/17, 25.01.2019 у справі № 826/7066/18, 03.07.2019 у справі № 826/8890/18, 19.07.2019 у справі № 810/2760/17 та 01.07.2019 у справі № 520/8309/18. Правовий висновок. Судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов’язані із вимогами адміністративного позову, але в обов’язковому порядку мають бути вирішені судом.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 22.11.2018 у справі № 804/979/16 та від 20.12.2018 у справі № 804/2035/16. Правовий висновок. Кумулятивне (накопичувальне) застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а відтак, враховуючи, що така нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно після її проведення при визначенні бази оподаткування будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 30.05.2018 у справі № 816/1190/16. Правовий висновок. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури має право ухвалити нове рішення за результатами розгляду скарги на рішення регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про відмову в порушенні дисциплінарної справи, яким порушити дисциплінарну справу й повернути її матеріали на стадію розгляду до регіональної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

КП КГС ВС відступила від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 13.08.2019 у справі № 904/4958/18, щодо покладення на позивача (покупця) обов'язку доказування причин дефектів продукції, виявлених протягом гарантійного строку, застосування до спірних правовідносин положень Інструкції № П-7 та незастосування ч. 6 ст. 269 ГК у подібних правовідносинах. КП КГС ВС виснувала, що відповідно до ст. 679 ЦК продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили. Відповідно до ч. 6 ст. 269 ГК постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. Отже, за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару. Водночас, у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. Положення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, яка затверджена постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.1966 № П-7, відповідно до якої саме на покупця покладений обов'язок з організації проведення експертизи продукції, відбору зразків спірної продукції та складання відповідних актів у разі виявлення окритих дефектів продукції та наявності розбіжностей між покупцем та постачальником стосовно якості продукції не застосовуються, як підстава для звільнення постачальника (виробника) від обов'язку доводити, що дефекти товару виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу, оскільки відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" може застосувати лише ті нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України, а відповідно до ч. 7 ст. 11 ГПК у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Окрім того, ця Інструкція застосовується, коли дефекти виникли при прийманні продукції виробничо-технічного призначення, а не в процесі експлуатації продукції, на яку надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації). ОКРЕМА ДУМКА суддів КГС ВС Губенко Н.М. та Кролевець О.А.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, а також абз. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", за яким іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування, дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем передбачено перелік договорів, укладення яких прямо заборонено без згоди іпотекодекржателя та визначено наслідки їх недійсності згідно з ч. 3 ст. 12 цього Закону. ОП КГС ВС зазначає про те, що договір управління не включено до такого переліку, незважаючи на те, що повноваження управителя завжди до якоїсь міри пов'язані з переданням предмета управління – майна установника управління у користування управителя. На відміну від права власності як цивільного права власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном (ч. 1 ст. 316 ЦК України), що здійснюється власником в межах закону на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб, право довірчої власності (ч. 2 ст. 316 ЦК) та права управителя майна за договором управління можуть обмежуватись в силу закону (ч. 2 ст. 1029 ЦК) або відповідно до умов укладеного договору управління майном. Отже, законодавцем допускається передання власником-іпотекодавцем належного йому нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, в управління третій особі на підставі договору управління майном в силу ч. 1 ст. 1039 ЦК з обов'язком щодо попередження управителя про правовий режим майна, що передається в управління, як такого, що є предметом обтяження (ч. 2 ст. 1039 ЦК) та з врахуванням обсягу обмеження прав власника за договором іпотеки. ОП КГС ВС дійшла висновку, що в силу положень ст. 68 Конституції України, якою встановлено презумпцію знання законів, управитель вважається повідомленим та обізнаним про обмеження щодо розпорядження предметом договору управління майном, які встановлені Законом України "Про іпотеку" та договором іпотеки від 25.12.2014. ОП КГС ВС не вважає необхідним відступати від висновків, викладених Верховним Судом у справах № 916/144/18 (постанова 25.07.2019) та № 916/145/18 (постанова від 06.08.2019). ОКРЕМА ДУМКА суддів Катеринчук Л.Й., Ткача І.В.

ОП КГС ВС зазначила, що у Верховному Суді є стала судова практика про наявність правових підстав для стягнення з орендаря на користь орендодавця неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК у разі встановлення вини (умислу або необережності) щодо повернення об'єкта оренди, тобто встановлення судом обставин, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав (справи № 914/4238/15, № 910/14032/17, № 910/16362/18). З огляду на встановлені порушення судами норм процесуального законодавства щодо повноти дослідження доказів у справі та доводів відповідача про відсутність його вини у тому, що орендоване обладнання не було демонтовано та передано позивачу з об'єктів нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності, ОП КГС ВС не вбачає за можливе дійти висновку про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду у постанові від 07.08.2018 у справі №910/20369/17.

Ухвала колегії суддів ККС ВС обґрунтування подібності правовідносин, щодо яких сформульовано судами висновки про застосування норми права, з правовідносинами в справі, яку передано на розгляд ВП не містить.

Відступ не здійснювався Правовий висновок. У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, пов’язаних із реалізацією Законом України «Про очищення влади», зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень цього Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов’язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.

ВП ВС дійшла висновку, що гарантія незалежності суддів забезпечується тим, що виключно Генеральний прокурор або його заступник перевіряють підстави для повідомлення про підозру судді, складають та підписують її текст, а також можуть повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру. Письмове повідомлення про підозру судді, яке передбачає погодження та подальше підписання такого процесуального документа, може здійснюватися лише Генеральним прокурором або його заступником. Це повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковим і не може бути передоручене іншим особам. Генеральний прокурор або його заступник реалізують повноваження щодо письмового повідомлення про підозру судді незалежно від того, чи здійснюють вони процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб’єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії у конкретному кримінальному провадженні. Вручення повідомлення про підозру судді уповноваженим суб’єктом за умови, що таке рішення було прийняте (складене) та підписане саме Генеральним прокурором або його заступником, не порушує гарантії суддівської незалежності.

БП КГС ВС зазначає, що "відсутність предмета спору" в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта). Зазначене не виключає можливості припинення предмета спору на підставі законодавчого припису. У цьому випадку таким законодавчим приписом є вимоги ч. 4 ст. 96 Закону про банкрутство (чинного на момент прийняття рішень судів попередніх інстанцій), які обмежують можливість здійснення процедури банкрутства підприємства, що не підлягає приватизації, щодо переходу до процедур санації та ліквідації. Отже, процедура розпорядження майном може завершитися укладенням мирової угоди у справі про банкрутство або закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням п. 2 ч. 1 ст. 231. Предметом провадження у справі про банкрутство є досягнення легітимної мети визначеної Законом про банкрутство, яким встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Наявність встановленого законом обмеження щодо застосування до боржника, який не був виключений з переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, процедур санації чи ліквідації (ч. 4 ст. 96 Закону про банкрутство), неукладення впродовж тривалого часу мирової угоди в процедурі розпорядження майном у цій справі та відсутність у зв’язку з наведеним успішного завершення процедури банкрутства боржника позбавляють можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство. Оскільки БП КГС ВС дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правомірно закрив провадження у цій справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК та ст. 6 Конвенції, то відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної в постанові КГС ВС від 03.04.2018 у справі № 21/146/06. БП КГС ВС не вважає за необхідне відступати від правової позиції, викладеної в постанові КГС ВС від 05.11.2019 у справі № 910/3704/13, оскільки провадження у зазначеній справі не було закрито судами першої та апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК та ст. 6 Конвенції.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Міністерство фінансів України є учасником відносин щодо відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, оскільки саме воно має прийняти рішення для ініціювання початку вчинення Держказначейством дій по перерахуванню субвенції згідно з розподілом. Механізм перерахування субвенцій не може бути припинений у зв'язку із закінченням бюджетного періоду у разі незавершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.

Щодо посилань суду апеляційної інстанції на рішення у справі № 907/465/17, суд касаційної інстанції зазначає, що підставами для залишення Верховним Судом (постанова від 27.06.2018) без змін постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 було визнання обґрунтованим висновку суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог ТОВ "Панком" про стягнення з КП "Агенція місцевого розвитку Виноградівщини" заборгованості на підставі складених позивачем актів виконаних робіт і довідки про вартість робіт, які, у свою чергу, складено після акта контрольних обмірів виконаних робіт, і визнання апеляційним судом неналежними доказів, наданих позивачем на підтвердження фактичного виконання ним робіт і виконання умов договору підряду. Отже, у справі, яка розглядається (№ 910/7444/18) та у справі № 907/465/17 не підтверджено різного застосування положень ст. 844 ЦК, виходячи із установлених судами обставин справи, предмета і підстав позову у цих справах. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку КГС ВС, наведеного у постанові від 26.06.2019 у справі № 910/7444/18, щодо застосування положень ст. 844 ЦКураховуючи обставини справи, встановлені судами як у справі, яка розглядається, так і у справі № 910/7444/18. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення місцевого суду в частині позовних вимог ТОВ "Холдингова компанія "Енергомонтажвентиляція" про стягнення з ДФС України 13 170 189,03 грн і відмову у позові в цій частині є передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому постанову апеляційного господарського суду слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки суду у справі № 910/28480/15 про те, що встановлення порядку проведення конкурсу, допуску чи не допуску до нього того чи іншого учасника, порядок визначення переможця та питання підписання/не підписання з ним договору в силу ст. 44 ГК відноситься до компетенції Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування”, є його внутрішньою справою та в силу норм ст. 6 ГК втручання в діяльність юридичної особи (Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування”) є порушенням принципу свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом, стосуються саме можливості Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування” самостійно врегулювати процедуру закупівель, на які не поширюється дія Закону України “Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності” № 4851-VІ та Закону України “Про здійснення державних закупівель” № 1197-VІІ (втратили чинність). Така свобода була реалізована Публічним акціонерним товариством “Укргазвидобування” шляхом прийняття Порядку закупівель товарів, робіт та послуг, який затверджений наказом Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування” № 329 від 28.09.2015, та є локальним документом відповідача. Судами у справі № 910/28480/15 встановлено, що відповідач, керуючись власним Порядком, включив позивача до реєстру недобросовісних учасників як такого, що допустив порушення умов укладеного договору, та не допустив позивача до участі в другому етапі процедур закупівлі № 15Т-298 та № 15Т-303. Порушень умов Порядку в таких діях відповідача суди не встановили та дійшли висновку, що Публічне акціонерне товариство “Укргазвидобування” правомірно керувалось власним Порядком закупівель товарів, робіт та послуг, затвердженим наказом Публічного акціонерного товариства “Укргазвидобування” № 329 від 28.09.2015. Тобто як у справі № 910/28480/15, так і у справі № 910/353/19 суди погодились з необхідністю дотримання Порядку закупівель товарів, робіт та послуг під час проведення торгів, на необхідності дотримання якого наголошує і колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30.09.2019, зазначаючи як підставу для відступу від правової позиції, викладеної у справі № 910/28480/15. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної у справі № 910/28480/15.

Ухвала про передачу справи на розгляд ВП ВС містить неоднозначне формулювання мети такої передачі. в ухвалі йдеться про необхідність колегії суддів відступити від висновку ВП ВС, викладеного в п. 63 постанови від 16.01.2019 та, одночасно, про уточнення висновку, викладеного у постанові від 16.10.2019, а у підсумку про частковий відступ від висновків, викладених в обох вищенаведених постановах. Частиною 4 статті 434-1 КПК встановлено, що передача кримінального провадження на розгляд ВП ВС можлива тоді, коли суд, який розглядає таке провадження у касаційному порядку у відповідному складі суддів, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС. Проте можливість передачі провадження колегією суддів на розгляд ВП ВС з метою часткового відступу від висновку, так само, як і з метою його уточнення, цією нормою Кодексу не передбачена.

ОП ККС виснувала, що при призначенні покарання особам, винним у вчиненні замаху на злочин, за який у санкції статті Особливої частини КК альтернативно передбачено захід примусу довічне позбавлення волі, правила ч. 3 ст. 68 КК не застосовуються, оскільки найбільш суворим видом покарання у санкції закону залишається довічне позбавлення волі, а воно є таким, що виключає можливість визначення його двох третин. У такому випадку підлягають застосуванню лише правила ч. 4 ст. 68 КК.