ОП ККС виснувала, що відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст.438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано увизначеному законом порядку, ізгадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

ОП ККС виснувала, що ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів майна, яке є речовим доказом у цьому кримінальному провадженні і на яке накладено арешт, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає відповідно до вимог ст. 309 КПК.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. У разі отримання доходу від продажу нерухомого майна, тобто з іншого джерела, ніж передбачає пп. 7.11.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного станом на 29.04.2011), такий дохід підлягає оподаткуванню податком на прибуток на загальних підставах. Установа, яка не є платником ПДВ, зобов’язана зареєструватися платником ПДВ у разі здійснення операцій з постачання товарів / послуг протягом останніх 12 календарних місяців, сума яких сукупно перевищує 300 000 грн.

Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування ч. 2 ст. 12 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” у вирішенні питань, пов’язаних з правом власності на майно, викладені в постановах КГС ВС від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 03.04.2018 у справі № 922/1645/18. Однак суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення зазначеної норми, не врахували, що реєстрація права власності в Державному реєстрі за Товариством з обмеженою відповідальністю “Сонас” була проведена саме на підставі договорів купівлі-продажу спірного майна від 11.06.2016. Висновок судів попередніх інстанцій про припинення права власності відповідача на спірне майно ґрунтується лише відомостях про припинення права власності, що містяться у Державному реєстрі, та є передчасним. ОП КГС ВС зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми ст. 655 ЦК, які підлягають застосуванню, не врахували судові рішення у справі № 910/21911/14, не надали цим рішенням належну правову оцінку, у зв'язку з чим не встановили з достовірністю обставини щодо власника спірного майна, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, та дійшли передчасного висновку про те, що відповідач у справі не є власником спірного майна та є неналежним відповідачем. Крім того відповідно до ст. 11 Закону України “Про іпотеку” майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Підстави припинення іпотеки визначені у ст. 17 Закону України “Про іпотеку”, за змістом ч. 1 якої іпотека припиняється, зокрема у разі припинення основного зобов’язання. Однак суди попередніх інстанцій не з’ясували чи здійснювало Публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Актив-банк” погашення кредиторських вимог Акціонерного товариства “Укрексімбанк” щодо сплати заборгованості Позичальника за кредитним договором № 15106К134 від 22.11.2006 та в якому обсязі. ОП КГС ВС зазначає, що без належного з’ясування судами попередніх інстанцій з достовірністю та в повному обсязі зазначених вище обставин, зокрема щодо власника спірного майна, без вирішення питань про те, чи було Публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Актив-банк” станом на дату запровадження в ньому ліквідаційної процедури власником спірного майна, чи було (та на якій підставі) спірне майно включене до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Актив-банк”, суд касаційної інстанції вважає неможливим вирішення питання стосовно доцільності застосування до спірних правовідносин Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 910/3554/18, стосовно підстав для застосування до боржника відповідальності за договором у разі порушення строків виконання робіт. Вважає, що відсутність у договорі підряду окремо погоджених строків виконання кожного з видів (етапів) робіт та їх вартості не позбавляє позивача права на застосування до боржника відповідальності передбаченої договором, виходячи з загальної вартості невиконаних робіт та з урахуванням загального терміну їх виконання. ОП КГС ВС зазначила, що відповідальність підрядника за умовами цього договору у вигляді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання відповідачем обов'язку зі здачі завершеного будівництвом об'єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт/поставки обладнання в межах основного зобов'язання. У договорі сторони погодили, що за порушення з вини підрядника строків виконання робіт (п. 10.3. договору), він сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Оскільки судами попередніх інстанцій не були з’ясовані обставини справи щодо додержання сторонами договору підряду своїх зобов’язань за договором, наявність/відсутність обставин, які б свідчили про відсутність вини відповідача у невиконанні своїх зобов’язань та/або неможливість належного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань внаслідок дій чи без діяльності позивача, та, як наслідок, наявність підстав для передбаченої договором відповідальності за відповідне порушення, їх висновки по суті спору в частині вимог про стягнення пені та штрафу є передчасними.

Умови мирової угоди стосуються прав та обов'язків учасників справи щодо предмета позову. На підставі ч. 1 ст. 192 ГПК сторони погодили умови укладеної між ними (сторонами) угоди. Мирова угода укладена в інтересах учасників справи та не суперечить вимогам чинного законодавства. Згідно з ч. 2 ст. 274 ГПК якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам ст. ст. 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження мирової угоди від 12.12.2018, укладеної Товариством та Підприємством у викладеній сторонами редакції, що має наслідком визнання нечинним рішення господарського суду Київської області від 05.04.2017 у справі № 911/5310/14 та закриття провадження у справі. Що ж до посилання Прокуратури на досудове розслідування кримінального провадження, то ОП КГС ВС зазначає, що досудове розслідування кримінального провадження не є остаточним рішенням (вироком), яким завершено кримінальне провадження, а лише відображає проведення досудового розслідування за заявою особи для встановлення обставин, на які посилається така особа. Крім того, в процесі проведення досудового розслідування дії, за якими було порушено кримінальне провадження, можуть бути перекваліфіковані, а тому відкриття кримінального провадження не може вважатись єдиним належним доказом у справі. Тобто у розгляді даної справи необхідно оцінювати всі докази в їх сукупності, що й було зроблено судом апеляційної інстанції. Вказана правова позиція викладена у постанові ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 911/918/15. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування ст. 192 ГПК, викладеного у вказаній постанові ОП КГС ВС, оскільки закриття провадження у справі у даному випадку є наслідком затвердження судом мирової угоди, процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди та закриття у зв'язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв'язку із затвердження мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог ст. 192 ГПК, зокрема дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав. ОКРЕМА ДУМКА судді Ткача І.В. від 31.01.2024

ВП ВС у Постанові від 06.04.2021 у справі № 910/4998/20 уточнила правову позицію, викладену в постановах від 18.12.2019 у справі № 916/2086/19, від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19, від 22.01.2020 у справі № 809/1025/17 та інших, у яких наведена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства. ВП ВС вважає, що підстав для відступу від висновку щодо застосування ч. 1 ст. 2, п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК, викладеного в постанові КАС від 19.12.2018 у справі № 806/3462/14, який був урахований судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, яка переглядається, – немає, оскільки з огляду на приватноправовий характер правовідносин спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. При цьому ВП ВС знову звертає увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а, від 15.04.2020 у справі № 804/14471/15, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для накладення штрафу згідно зі ст. 127 ПК. Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлені такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

Порівняння правовідносин, які виникли у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_20 , з правовідносинами, що мали місце в кримінальному провадженні № 13-43 кс 19, в якому сформульовано правовий висновок, котрий на думку КККС ВС є неповним, свідчить про те, що вони не є подібними. Друга підстава для передачі кримінального провадження на розгляд до ВП ВС за ч. 5 ст. 434-1 КПК вимагає формулювання висновку суду щодо виключної правової проблеми, розв`язання котрої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Однак, в Ухвалі ККС ВС від 22.01.2020 не сформульовано аргументів щодо наявності виключної правової проблеми, яка має бути предметом розгляду ВП ВС. Тому підстава для передачі кримінального провадження на розгляд ВП ВС за ч. 5 ст. 434-1 КПК також відсутня.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 16.10.2018 у справі № 923/151/17, в якій суд касаційної інстанції, з посиланням на позицію, викладену у постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну стягувача, подану фізичною особою, яка не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах, оскільки з укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не є юридичною особою та фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги згідно з положеннями законодавства. ОП КГС ВС сформувала висновок щодо застосування норм права Приймаючи постанову у цій справі, ОП КГС ВС доходить висновку, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень ст. ст. 74 - 79, 86 ГПК, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов'язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному ст. 204 ЦК.

Системний аналіз зазначених у цій постанові норм дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності ст. ст. 258, 259 ГПК, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов’язки заявника апеляційної скарги. Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК. Висновок щодо застосування норм права Приймаючи постанову у цій справі, ОП КГС ВС вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові ОП КГС ВС від 14.08.2019 у справі № 62/112. ОКРЕМА ДУМКА судді Пількова К. М., Ткача І. В.

КГС ВС не виклав в ухвалі правову проблему, яку містить ця справа саме у правозастосуванні відповідних норм права, відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на конкретні справи, або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними правовідносинами, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегією суддів ККС ВС не наведено суперечливої практики ККС ВС у застосуванні норм процесуального права у контексті поставлених питань, існування неоднакових наукових підходів щодо їх вирішення. Крім того, в ухвалі не зазначено причин, через які колегія суддів не взмозі відповісти на поставлені питання під час касаційного перегляду ухвали апеляційного суду. Посилання в ухвалі на одне судове рішення Кримінального касаційного суду не свідчить про наявність виключної правової проблеми.

На розгляді ОП ККС ВС перебуває провадження № 51-218 кмо 19 (справа № 754/14281/17), результатами якого має стати правовий висновок щодо того, чи може бути визнано допустимим в якості доказу висновок експерта, який ґрунтується на медичних документах, отриманих у позапроцесуальний спосіб та не відкритих іншій стороні у порядку ст. 290 КПК. На думку колегії суддів ОП ККС ВС, одночасний розгляд об`єднаною палатою подібних за змістом правовідносин не сприятиме ефективному вирішенню поставлених перед ВС завдань у частині формування єдиної і сталої судової практики.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Встановлена правова природа наказу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання правочинів нікчемними унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу в частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку.