Неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено ст. 412 ЦПК. Такими повноваженнями наділена не лише ВП ВС, але і КЦС ВС. Щодо посилання КЦС ВС на низку судових рішень в інших справах та наявність різної практики, ВП ВС зазначила, що дану справу передано на її розгляд не з підстав, передбачених ч. 4 ст. 403, пп 7 п. 1 «Перехідні положення» ЦПК України (відступ від висновків), а з підстави, установленої ч. 5 ст. 403 ЦПК (виключна правова проблема).

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ПП КАС ВС у постанові від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17. Правовий висновок. Застосування п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК можливе, якщо власниками об’єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, зокрема нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду діяльності) використання таких об’єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.08.2018 у справі № 908/2189/17, якою залишено без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК внаслідок об'єднання в одній скарзі різних процесуальних документів суду першої інстанції, кожен з яких підлягає самостійному апеляційному оскарженню. ОП КГС ВС вважає, що наслідком встановлення судом апеляційної інстанції порушення ТОВ “Кредитні ініціативи” вимог ст. 258 ГПК щодо оформлення апеляційної скарги, у тому числі і щодо сплати судового збору, мало б бути залишення такої апеляційної скарги без руху та надання скаржнику строку на усунення визначених судом недоліків, а не її повернення. Отже, апеляційний господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, якою було повернуто апеляційну скаргу ТОВ “Кредитні ініціативи” у справі № 2/118, неправильно застосував приписи п. 2 ч. 5 ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК, у зв'язку з чим ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. У той же час питання про відповідність апеляційної скарги ТОВ “Кредитні ініціативи” іншим вимогам, встановленим до її форми і змісту, а також дотримання строків на апеляційне оскарження чи наявності поважних причин для поновлення процесуальних строків, судом апеляційної інстанції не з'ясовувалось, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції на стадію вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

З метою формування єдиної практики у вирішенні питання щодо можливості касаційного перегляду прийнятого в процедурі банкрутства судового рішення, дія якого вичерпалася внаслідок врегулювання цим рішенням суду відповідних правовідносин, БП КГС ВС зазначила, що подані на такі судові рішення касаційні скарги підлягають розгляду по суті з перевіркою судом касаційної інстанції оскаржуваної ухвали суду апеляційної (першої) інстанції на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права та підставності вжиття заходів забезпечення. За результатами розгляду касаційної скарги БП КГС ВС зазначила, що при розгляді заяв (клопотань) учасників справи про вжиття заходів забезпечення у справі про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури господарським судам необхідно враховувати, що при оцінці обґрунтованості вимог заявника слід надати оцінку доцільності, адекватності та співмірності відповідних заходів забезпечення, виходячи із фактичних обставин справи, спору, що розглядається, а також добросовісності дій (поведінки) учасників справи, керуючись принципами законності, диспозитивності, пропорційності та справедливого балансу інтересів кредиторів та боржника; при обранні конкретних заходів забезпечення суди повинні керуватися як нормами спеціального закону (ст. 38 Закону про банкрутство), так і приписами процесуального закону (ст. ст. 2, 14, 15, 73, 86, 136, 137, 140 ГПК). Встановлена абз. 8 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство заборона на накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, визнаного банкрутом, за колом осіб поширюється на суб'єктів, яким законодавством надано повноваження на накладення арештів (інших обмежень) на майно фізичних та юридичних осіб, зокрема, органи державної виконавчої служби, реєструючі та правоохоронні органи та їх посадових осіб (ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження", ч. 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. ст. 43, 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. ст. 171-173 КПК). Отже, господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, зокрема на стадії апеляційного розгляду справи, не позбавлений процесуального права за клопотанням кредитора вжити заходів забезпечення його вимог у справі про банкрутство шляхом накладення заборони на відчуження майна боржника в ліквідаційній процедурі, виходячи із доводів кредитора та фактичних обставин справи, а також керуючись принципами законності, диспозитивності та пропорційності в силу ст. ст. 2, 14, 15 ГПК та з урахуванням інтересів кредиторів і боржника у справі про банкрутство. З огляду на те, що судове рішення щодо підставності вжиття заходів забезпечення приймається судом із врахуванням фактичних обставин справи та доцільності їх застосування у кожному конкретному випадку, виходячи з вимог до їх співмірності та адекватності, БП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від правової позиції КГС ВС у постанові від 13.03.2019 у справі № 5016/1284/2012(5/45) про те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом "заборони вчиняти певні дії щодо майна боржника" до винесення рішення за результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого суду про розгляд скарги на дії ліквідатора призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів кредиторів в контексті їх правомірних очікувань на задоволення майнових вимог до боржника за рахунок продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі. Такі висновки зроблено апеляційний судом за встановлення інших обставин справи. ОКРЕМА ДУМКА суддів КГС ВС Жукова С. В., Огородніка К. М., Ткаченко Н. Г.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Компонент моторного палива (добавки до палива) з концентрацією спирту 80 об.% або більше відповідає коду 2207 згідно з УКТ ЗЕД, а на операції з таким компонентом поширюються вимоги Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

На правовідносини з директором загальноосвітньої школи не поширюються норми, що регулюють публічно-правові відносини, оскільки позивачка оскаржує наказ про своє звільнення із займаної посади, що є суто трудовими відносинами між роботодавцем і працівником і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

ОП ККС виснувала, що злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.

ВП ВС зазначила, що у справах № 760/18364/16 та № 802/1340/18-а суди встановили різні фактичні обставини справи, у зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними. ВП ВС не може вирішувати питання відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові ВП ВС від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, у межах справи №760/18364/16 за позовом ОСОБА_1 . КЦС ВС визначила правову проблему у формуванні єдиного підходу у правозастосуванні положень ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»у. Ухвала КЦС ВС від 22.01.2020 не містить посилань на кількісні показники, які б свідчили про наявність виключної правової проблеми у невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці з цього питання.

БП КГС ВС відступила від правової позиції КГС ВС, викладеної в постановах від 26.04.2018 у справі № 38/5005/5752/2012 та від 22.08.2018 у справі № 04/01/5026/1089/2011 (п. 29), відповідно до якої при вирішенні спорів про визнання недійсними правочинів з продажу майна боржника, з урахуванням норми п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК, перебіг строку позовної давності зупиняється під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - з моменту порушення справи про банкрутство. БП КГС ВС дійшла висновку, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення ст. 13 ЦК ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо. Суд звертається до правової позиції КГС ВС, викладеної в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16. Водночас, попри наведений висновок та сталу практику Верховного Суду в питанні повноважень касаційного суду щодо оцінки поважності причин пропуску позовної давності слід звернути увагу, що закон (норми ЦК, спеціальні норми Закону про банкрутство тощо) не встановлює переліку поважних причин пропуску позовної давності. А тому, задля подальшого уникнення судових помилок чи зловживань Верховний Суд як "суд права, а не факту" зазначає про виняткову необхідність надати висновок у питанні поважності причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, здійснивши правову кваліфікацію обставин порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого як самостійних причин пропуску позовної давності при вирішенні спорів у справах про банкрутство, не вдаючись до оцінки цих обставин у цій справі. У справах про банкрутство ці обставини мають місце на підставі рішення суду в силу закону (Закону про банкрутство тощо) та настають з ухваленням рішення про порушення провадження у справі про банкрутство. Тому Суд, зважаючи на висновки в п. п. 10.11-10.15 цієї постанови, дійшов висновку, що у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об'єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.

Перша судова палата ККС ВС вважає необхідним уточнити висновок щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (у редакції Закону №767-VII), викладеного у Постанові ККС ВС від 21.05.2019 у справі № 743/610/16. Терміном «найманий працівник» відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону № 767-VII) охоплюються не тільки фізичні особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, але і фізичні особи, які перебувають із вказаними суб`єктами у фактичних трудових відносинах (у тому числі, якщо особа виконувала роботу на підставі цивільно-правового договору, зміст якого складають умови, що фактично визначають взаємні права та обов`язки працівника і роботодавця за трудовим договором)

ОП ККС виснувала, що з огляду на положення статей 420, 421 КПК рішення про призначення особі покарання, у тому числі менш суворого, але яке підлягає реальному відбуванню, замість призначеного судом першої інстанції покарання, від відбування якого її було звільнено з випробуванням, ухвалюється судом апеляційної інстанції уформі вироку.

ОП ККС виснувала, що положення ч.1 ст. 459 КПК слід розуміти як такі, що передбачають можливість перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили та якими завершено розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції. Перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал, кримінальним процесуальним законодавством не передбачений. Положення ч. 2 ст. 464 КПК про те, що «суддя … вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами», слід розуміти як такі, що надають судді повноваження перевірити наявність підстав для відкриття провадження за нововиявленими обставинами та ухвалити рішення про відкриття такого провадження або відмову у його відкритті.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ПП КАС ВС у постанові від 29.01.2019 у справі № 819/2014/17. Правовий висновок. Резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України. Перебування таких операцій на контролі не спричиняє наслідку щодо застосування штрафних санкцій (пені), передбачених ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Припинення зобов’язання у спосіб зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежене винятково законами України.

У постановах ВП ВС від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 809/739/17 , від 20.09.2018 у справі № 126/1373/17, від 20.03.2019 у справі № 756/5081/14-ц ВП ВС вже висловлювала правову позицію про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об’єкта самочинного будівництва. Якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, можливість знесення об’єкта самочинного будівництва відповідно до ст. 376 ЦК не ставиться в залежність від можливостей його перебудови. В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов’язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.