КП «Чернігівводоканал» не заявляло про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції при розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій. При цьому в апеляційній сказі, посилаючись на неповне дослідження обставини справи та ненадання належної правової оцінки доказам у справі, КП «Чернігівводоканал» просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Варто зазначити, що у судових рішеннях попередніх інстанцій немає висновків щодо необхідності розгляду цього спору за правилами іншої, аніж цивільної, юрисдикції.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 21.11.2019 у справі № 344/9750/17. Правовий висновок. Громадянам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 відповідно до ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за умови стажу роботи не менше як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, надано державою право саме на пенсію в повному розмірі – у розмірі не меншому за мінімальний розмір пенсії за віком, установлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», - розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначений законом.

ОП ККС виснувала, що з урахуванням положень ст.367 КПК, вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах, слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у разі коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обгрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.

ОП ККС виснувала, що за умови вчинення особою кількох злочинів, які утворюють сукупність, питання звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію вирішується після визначення остаточного покарання за правилами ст. 70 КК, при цьому амністія до такої особи може бути застосована, якщо кожен зі злочинів підпадає під дію закону, яким оголошено амністію.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС у постановах від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16, від 24.05.2019 у справі № 826/16221/15, від 03.10.2019 у справі № 820/850/16, від 16.10.2019 у справі № 820/11291/15, від 22.11.2019 у справі № 815/4392/15. Правовий висновок. Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, при оскарженні наслідків проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. Суди мають надавати правову оцінку відповідним підставам позову за їх наявності, а якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, – переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог до АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо визнання права КП “Обласний інформаційно-технічний центр” на споживання природного газу у обсягах, встановлених у пунктах 2.1. договорів постачання природного газу, та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ПАТ "Харківгаз" у зв'язку з відсутністю порушення прав позивача відповідачем - ПАТ "Харківгаз". Зазначені висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із позицією, викладеною у постановах КГС ВС від 04.09.2018 у справі № 922/4187/17, від 12.11.2019 у справі № 909/953/18, від 04.12.2019 у справі № 910/483/19 та у постанові ОП КГС ВС від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18. ОП КГС ВС вважає обґрунтованими зазначені висновки судів попередніх інстанцій, оскільки видача номінацій виробникам теплової енергії є обов'язком, а не правом АТ "Нафтогаз України". ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах КГС ВС від 04.09.2018 у справі № 922/4187/17, від 12.11.2019 у справі № 909/953/18, від 04.12.2019 У справі № 910/483/19, оскільки висновки касаційного суду у зазначених вище справах протирічь не містять.

ОП КГС ВС сформулювала висновки щодо застосування норми права Положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі № 910/763/13 та у постанові КГС ВС від 13.03.2018 у справі № 916/706/17, відступати від яких ОП КГС ВС не вважає за необхідне. На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Лізингові платежі включать в себе покупну вартість об'єкта лізингу та плату за володіння і користування предметом лізингу. Права та обов'язки сторін виникли з договору, який в силу приписів ст. 629 ЦК, є обов'язковим для виконання. Ризик знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу перейшов до позивача відповідно до умов договору та в силу ст. 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 809 ЦК. У даному випадку в контексті встановлених судами фактичних обставин у цій справі сплачені позивачем на виконання умов договору лізингові платежі не є збитками і не підлягають стягненню з лізингодавця на користь лізингоодержувача.

Касаційне провадження закрито. ОП КГС ВС зазначає, що обмеження права на доступ до суду на етапі касаційного перегляду судових рішень про визнання (чи про відмову у визнанні) наказу суду таким, що не підлягає виконанню, передбачено законом та переслідує мету звільнення касаційного суду від надмірної кількості спорів, які не пов'язані з перевіркою судових рішень на предмет правильності застосування норм матеріального права, оскільки в даному випадку питання правильності застосування норм матеріального права не вирішується, а вирішується питання застосування процесуальних норм права. Тому законодавцем передбачено, що перегляд таких спорів завершується на стадії апеляційного розгляду. Отже, таке законодавче обмеження переслідує легітимну мету та визначене процесуальним законом. ОП КГС ВС не вбачає в даному випадку порушення розумного співвідношення між засобами, що використовуються (зазначеним процесуальним фільтром, передбаченим процесуальним законом), та метою, яка має бути досягнута при розгляді даної справи, оскільки метою розгляду у даній справі позовного провадження був належний захист майнових прав позивача за вимогою про стягнення коштів з відповідача, вимоги якого задоволені з прийняттям відповідного рішення суду. Рішення суду мало виконуватися усіма особами в Україні, однак таке виконання було перервано у незаконний спосіб укладенням недійсного правочину, який суперечив інтересам держави та суспільства, що підтверджено рішеннями судів в іншій справі. Відтак, закриваючи касаційне провадження за касаційною скаргою на судові рішення, якими відмовлено у задоволенні заяви про визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню касаційний суд, не порушує розумного співвідношення між засобами, що використовувалися, та метою законодавця, який передбачив такий процесуальний фільтр. ОКРЕМА ДУМКА суддів Катеринчук Л.Й. та Селіваненка В.П.

ОП КГС ВС вбачає за необхідне відступити від правових позицій Верховного Суду у постановах від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18, від 09.09.2019 у справі № 910/14170/18 та від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18 щодо обчислення суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею, виходячи із загальної суми платежів, сплаченої відправником на користь залізниці та відображеної у графі 34 залізничної накладної, та зауважує на необхідності здійснення розрахунків штрафу в порядку п. 116 Статуту залізниць України у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, зазначеної у графі 31 залізничної накладної, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу. ОП КГС ВС зазначила, що законодавцем врегульовано терміни доставки вантажів залізницею, виходячи із технічних можливостей залізниці у їх доставці та відстані слідування вантажу від станції відправлення до станції призначення, за яку обчислюється провізна плата. Прострочення залізниці у доставці вантажу до станції призначення має наслідком застосування до неї відповідальності у вигляді штрафу, що стягується на користь одержувача у розмірі, передбаченому п. 116 Статуту залізниць, і розраховується у відсотковому співвідношенні до суми провізної плати, що підлягає сплаті за перевезення простроченого у доставці вантажу з урахуванням кількості діб затримки. Пунктом 6 Статуту залізниць визначено, що тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу є системою цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки за перевезення залізницями, тоді як збори – цінові ставки, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу. ОП КГС ВС зазначила, що п. 116 Статуту залізниць визначено шкалу розрахунку штрафу, що підлягає до сплати залізницею одержувачу вантажу за порушення термінів його доставки, розмір якого залежить від кількості прострочених діб доставки вантажу та розраховується у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, сплаченої відправником на користь залізниці-перевізника.

ОП КГС ВС дійшла висновку, що невчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу відповідних речових прав до ПАТ "Українська залізниця" від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації. Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не містить норми, яка встановлює конкретні правові наслідки невчинення чи несвоєчасного вчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна. Разом з тим, матеріалами даної справи підтверджується, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.03.2019 будівля пункту обігріву станції Рівне, загальною площею 41,2 кв.м, за адресою: Рівненська обл. м.Рівне, вулиця Біла, будинок 18в (реєстраційний номер 1783562156101) знаходиться у власності Акціонерного товариства “Українська залізниця”, форма власності - державна. Підстава виникнення права власності: зведений перелік майна, серія та номер: б/н, виданий 18.08.2015, видавник: Міністерство інфраструктури України; передавальний акт, серія та номер: б/н, виданий 03.08.2015. Враховуючи викладене, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції, що в даному випадку АТ “Українська залізниця”, як власник, правомірно звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства-фірма "Торгбуд-Сервіс" про усунення перешкод в користуванні майном шляхом його звільнення.

ВП ВС вже сформульовано висновки щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і відступати від них не вбачається підстав. Щодо конкретизації висновку ВП ВС у випадках, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває у стадії припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльність, то відповідь на поставлене питання міститься безпосередньо у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». З огляду на зазначене ВП ВС дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми.

БП КГС ВС сформувала висновки про застосування норм права: 1. Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон (у цьому випадку ст. 20) норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. 2. Установлення у ст. 20 Закону про банкрутство спеціальних наслідків визнання правочинів недійсними та спростовування майнових дій боржника не виключають можливості застосування приписів ст. 388 ЦК. 3. Можливість звернення до суду в порядку ст. 388 ЦК належить ліквідатору банкрута відповідно до приписів ст. 41 Закону про банкрутство. 4. Застосування приписів ст. 388 ЦК як наслідків визнання правочинів недійсними та спростування майнових дій в порядку ст. 20 Закону про банкрутство є можливим за умов: 1) наявності (доведеності) обставин, які вказують на неможливість (неефективність) застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 20 Закону про банкрутство (відсутність майна, коштів у кредитора, наявність інших обставин); 2) вибуття спірного майна з володіння боржника (банкрута у справі) поза його волею; 3) доведеності обставин, які дають підстави для застосування в межах справи про банкрутство (як наслідок застосування приписів ст. 20 Закону про банкрутство) приписів ст. 388 ЦК; 4) наявності доведеного статусу власника спірного майна; 5) якщо такий спосіб захисту буде визнаний судом найбільш ефективним у конкретному випадку за наявності відповідних доказів у справі. За результатами розгляду справи БП КГС ВС виснувала: КГС ВС у постанові від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15 погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки майно, витребування якого є предметом заяви ліквідатора, вибуло на підставі правочину, який було визнано недійсним на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство (боржник здійснив відчуження нерухомого майна (актив) безоплатно), зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника, а отже, у цій справі може бути застосовано ст. ст. 216 та 388 ЦК. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14. За результатами перегляду цієї справи БП КГС ВС дійшла висновку про те, що встановлення у ст. 20 Закону про банкрутство спеціальних наслідків визнання правочинів недійсними та спростовування майнових дій боржника не виключають можливості захисту прав і законних інтересів у способи, передбачені ст. ст. 16 ЦК та 20 ГК, та у цьому випадку шляхом застосування приписів ст. 388 ЦК. Наведене відповідає висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15.

Суди попередніх інстанцій у даній справі встановили, що у позивачки не виникло право власності на спірне нерухоме майно, оскільки передавальний акт проданого на аукціоні 22.10.2018 нерухомого майна замовником аукціону (продавцем) не підписано та договір купівлі-продажу за результатами проведеного аукціону не укладено. Відповідно до ст. 392 ЦК позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності. Враховуючи, що у позивачки не виникло право власності на спірні об'єкти нерухомого майна, то й порушення права власності як такого не відбулося, у зв'язку з чим суди відмовили у задоволенні позову. За результатами перегляду цієї справи БП КГС ВС дійшла висновку про те, що виникнення права власності на нерухоме майно у процедурі реалізації майна на торгах у формі аукціону в межах провадження у справі про банкрутство пов’язане з укладенням договору купівлі-продажу між ліквідатором боржника, як замовником аукціону, та переможцем торгів, з подальшим нотаріальним посвідченням такого договору та відповідною державною реєстрацією переходу права до нового власника. Таким чином, відсутність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна свідчить про те, що у позивачки не виникло право власності на таке майно і порушення її прав, як власника майна, не відбулося, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій ухвалили вірне рішення про відмову у позові щодо визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК. Наведене відповідає висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 902/147/15 (902/685/16). БП КГС ВС не встановлено необхідності відступу від правової позиції, наведеної у постанові КГС ВС від 24.10.2018 у справі № 902/147/15 (902/685/16).

КГС ВС не навів жодних доводів на підтвердження кількісного критерію існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах. Мотиви, викладені судом, про відсутність судової практики у відповідних питаннях, які чітко не визначені на нормативному рівні, також не свідчать про наявність у справі виключної правової проблеми. Сама по собі відсутність судової практики не вказує на наявність такої проблеми.

КГС ВС не виклав в ухвалі правову проблему, яку містить ця справа саме у правозастосуванні відповідних норм права, відсутні також і посилання на конкретні справи, або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними правовідносинами. Питання про застосування положень процесуальних норм щодо права учасників на оскарження судових рішень у корпоративних спорах у випадку припинення юридичної особи – сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення судового рішення, може бути вирішено КГС ВС як належним судом.