Виключна правова проблема полягає у відсутності юридичної визначеності у регулюванні поведінки іпотекодержателя у разі обрання ним іншого способу позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, який прямо не передбачений у Законі та чітко не визначений у договорі/іпотечному застереженні, внаслідок чого припиняється іпотека

Відступлення від висновку, викладеного у постановах ВП ВС від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, КАС ВС від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21, КЦС ВС від 22.03.2023 у справі № 305/1340/21 та від 16.06.2023 у справі № 466/6062/21, від 06.11.2023 у справі № 616/459/21 та від 31.01.2024 у справі № 342/1139/21, щодо виключно перспективної дії рішень (висновків) КС. Виключна правова проблема полягає у різному розумінні, тлумаченні та застосуванні судами (суддями) законодавчих актів, які передбачають, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КС рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, та їх співвідношення з імперативною вимогою процесуального законодавства про те, що суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції, а застосовує норми Конституції як норми прямої дії.

Відступлення від висновків, викладених у постановах КЦС ВС від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об’єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво, а не його забудовник.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 23.04.2019 у справі № 728/47/15-к, про те що виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує сформулювати висновок, який би відповідав змісту та сутті положень ч. 3 ст. 349 КПК, а саме можливості їх застосування у тих випадках, коли сторони оспорюють окремі обставини, які підлягають доказуванню. Таким чином, визначаючи обсяг та порядок дослідження доказів, якщо сторони погодилися на застосування спрощеної процедури судового розгляду, суд має виходити з безумовного обов’язку досліджувати лише докази щодо обставин, які оспорюються сторонами, що не перешкоджає суду у разі з’ясування неправильності розуміння учасниками судового провадження змісту інших обставин, які підлягають доказуванню, змінити такі обсяг та порядок.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 17.12.2019 у справі № 185/6228/18, про те що з урахуванням положень ч. 1 ст. 420 КПК зміна правової підстави вилучення в обвинуваченого майна на спеціальну конфіскацію його становища не погіршує. Суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги, що при застосуванні спеціальної конфіскації майнові інтереси обвинуваченого не зазнали істотних змін порівняно з оскаржуваним вироком, яким було конфісковано належний обвинуваченому телефон, оскільки відбулося не більше ніж уточнення правової підстави згідно з якою відповідне майно у будь-якому випадку вибуває з його володіння. Мотивуючи своє рішення про необхідність постановлення цього рішення саме у формі ухвали, а не вироку, суд апеляційної інстанції послався на те, що зміна правової підстави вилучення у обвинуваченого цього майна на спеціальну конфіскацію не погіршує його становища та не може розцінюватися як призначення більш суворого покарання. Також, апеляційний суд наголосив і на тому, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 408 КПК виправлення помилки, допущеної місцевим судом, яка стосується лише майнових інтересів обвинуваченого і не впливає на обсяг обвинувачення та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, можливе шляхом зміни вироку, навіть якщо майнові інтереси обвинуваченого зазнають додаткових обмежень. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує зазначити, що враховуючи приписи статей 420, 421 КПК, рішення апеляційного суду має бути ухвалено у формі вироку, а не ухвали, із вирішенням питання щодо застосування статей 96-1, 96-2 КК при вирішенні питання про те, що чи погіршує становище особи застосування апеляційним судом спеціальної конфіскації.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 18.10.2019 у справі № 757/37346/18-к, про те, що ухвали слідчих суддів, постановлені в порядку статей 28, 114 КПК, окремому апеляційному оскарженню відповідно до положень ст. 309 КПК не підлягають. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує сформулювати свій висновок про можливість апеляційного оскарження ухвал слідчого судді, постановлених у порядку статей 28, 114 КПК, із застосуванням положень ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 7 КПК.

Відступ від правових висновків, викладених у постанові КГС ВС від 07.06.2023 у справі № 910/8493/22, про те, що наказ Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647 «Про затвердження Порядку проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, строків продовження експлуатації таких вагонів» не має зворотної сили у часі і не скасовує технічних рішень, виданих до набуття ним чинності, про продовження строку служби залізничних вагонів. Окрема думка суддів Краснова Є.В. та Мачульського Г.М. щодо ухвали від 11.04.2024 у справі № 910/3992/23 (про передачу справи на розгляд палати).

Можливість відступу від висновку Верховного Суду щодо визначення обставин справи, як підстави для направлення справи на новий розгляд, викладеного у Постанові КГС ВС від 19.04.2023 у cправі № 916/1731/22

Виключна правова проблема, яка полягає у визначенні порядку розгляду справи про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації

Відступлення від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 20.04.2023 у справі № 918/351/21(918/955/21) щодо ефективності за подібних правовідносин у спорах про захист прав власника (законного користувача) майна, яке було відчужене в процедурі примусового виконання судового рішення, вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів і припинення права власності

Наявність відмінних підходів колегій суддів різних судових палат КАС ВС стосовно: 1) обсягу документів, якими підтверджуються повноваження представників. У постановах від 22.07.2021 у справі № 280/6557/20, від 09.09.2021 у справі № 200/11717/20-а зроблено висновок, що дія ст. 59 КАС не поширюється на випадки самопредставництва юридичної особи. Про те, що витяг з ЄДРСР, в якому зазначені відомості про особу, яка підписала процесуальний документ (позовну заяву та/або апеляційну скаргу), як таку, яка може вчиняти дії від імені суб'єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, є належним і достатнім доказом підтвердження таких повноважень зазначили колегії суддів КАС ВС, зокрема у постановах від 16.09.2021 у справі № 280/8728/20, від 28.04.2022 у справі № 160/9003/21, від 04.08.2022 у справі № 640/12628/21, від 30.05.2024 у справі № 569/21495/23. Натомість, у постанові від 22.02.2024 у справі № 460/9301/23, висновано, що витяг з ЄДРСР не може самостійно підтверджувати повноваження особи діяти за правилами самопредставництва без надання відповідних документів, з яких підтверджується, що у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи). А у постанові від 07.09.2023 у справі № 320/508/23 суд погодився з позицією про те, що витяг з ЄДРСР, до якого включені відомості про осіб, уповноважених представляти юридичну особу, взагалі не є належними доказами наявності в особи права представляти юридичну особу в порядку самопредставництва та при вирішенні питання про достатність документів на підтвердження діяти в порядку самопредставництва досліджував посадову інструкцію особи, що підписала процесуальний документ. 2) того, чи може / не може бути обмеження повноважень (в частині права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг) обставиною, яка свідчить про відсутність в особи права діяти від імені юридичної особи (суб’єкта владних повноважень) у порядку самопредставництва. Висновок про наявність обмежень повноважень у особи, що підписала касаційну або апеляційну скаргу, є обставиною, що свідчить про непідтвердження повноважень представника діяти в межах, передбачених інститутом самопредставництва, наведений в ухвалах, зокрема від 23.05.2024 у справі № 460/20245/23, від 23.05.2024 у справі № 580/11220/23, від 07.03.2024 у справі № 640/19595/22, від 19.10.2023 у справі № 520/5268/22, від 16.10.2023 у справі № 360/7383/21, від 19.09.2023 у справі № 818/555/18, від 13.09.2023 у справі  № 520/987/22, від 09.08.2023 у справі № 420/12073/22, від 13.07.2023 у справі № 640/16003/22, від 08.05.2023 у справі № 520/5268/22, від 21.02.2023 у справі № 480/8788/21. Наприклад, у постанові від 11.12.2023 у справі № 200/658/21-а суд вказав, що Щепанський А.М. не може вважатися особою, що здійснює самопредставництво Міністерства внутрішніх справ України, оскільки з доданого до апеляційної скарги Витягу не передбачається такої можливості у зв'язку з наявними обмеженнями, що суперечить самій суті інституту самопредставництва. Отже, поширеним є підхід, згідно з яким за умови обмеження в ЄДРСР певних повноважень особа, яка вчиняє юридичні дії в суді, не може вважатися такою, що діє в порядку самопредставництва юридичної особи. Натомість у постанові від 20.02.2024 у справі № 420/16521/21 суд відхилив твердження про те, що інститут самопредставництва не передбачає обмежень у діях особи, яка представляє інтереси юридичної особи або суб'єкта владних повноважень в порядку самопредставництва.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВС КГС від 07.04.2018 у справі № 916/1435/17, про те, що в разі визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на дату направлення позовної заяви до суду.

Відступлення від висновку КАС ВС викладеного у постанові від 24.03.2023 у справі № 640/12384/21, щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, у порядку цивільного судочинства

Виключна правова проблема щодо розміщення підпису заявника не під текстом апеляційної чи касаційної скарги та застосування відповідних правових наслідків за оформлення таких скарг.

Відступлення від висновку у постанові ВП ВС від 09.10.2019 у справі № 9901/311/19, залишеного без відступу від нього її постановою від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17, у інших постановах ВС (наприклад, КАС ВС від 21.03.2018 у справі № 490/8128/17; КЦС ВС від 04.05.2020 у справі № 314/3549/17, від 20.05.2020 у справі № 727/9199/16-ц, від 24.11.2021 у справі № 761/1004/20, від 22.12.2021 у справі № 521/17186/20, від 04.05.2022 у справі № 373/86/21 тощо), який обмежує застосування п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" виключно ст. ст. 12 та 22 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".