Ухвала ККС ВС не містить обґрунтування того, що поставлені цим судом питання становлять виключну правову проблему. Колегією суддів не наведено жодних аргументів на користь відсутності сталої судової практики щодо розв`язання поставлених в ухвалі питань з посиланням на конкретні судові рішення, які би були прийняті після ухвалення 18.11.2019 ОП ККС ВС Постанови у справі № 648/3629/17. ВП ВС не вбачає також підстав для висновку про недостатню нормативну урегульованість питання щодо переліку документів, які є необхідними для підтвердження повноважень захисника у кримінальному провадженні, оскільки як КПК (ст. 50), так і Закони України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу» встановлюють такий перелік.

Аналіз відомостей ЄДРСР не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці в справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами. Порушення правил предметної юрисдикції є окремою підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. У касаційній скарзі Релігійної громади УПЦ немає доводів щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Постанова ВП ВС, від якої вважає за необхідне відступити КЦС ВС, містить аналіз наведених положень та висновок про солідарний характер відповідальності подружжя у спорах, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. Тому підстав для висновку про необхідність відступу від правової позиції ВП ВС з мотивів, наведених в ухвалі КЦС ВС, не вбачається.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у Постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справах № 1340/5441/18 та № 813/1368/18. ВП ВС вважає, що районна рада у спірних правовідносинах діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи (Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка»), а тому оспорюване рішення в цьому випадку не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника), комунальної установи, необхідним для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо припинення діяльності Закладу. Такі спори є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства. Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладено у постанові ВП ВС від 27.05.2020 у справі № 813/1232/18 за позовом про визнання протиправним і скасування рішення районної ради про створення комунальної установи. Визначаючи юрисдикцію спору у цій справі ВП ВС, зазначила, що районна рада, розпоряджаючись майном територіальної громади, реалізовувала організаційно-господарську діяльність, а тому оспорювані рішення в цьому випадку не є рішеннями суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС , а є рішеннями власника (засновника), якими такий власник (засновник) реалізує своє право на створення комунальної установи.

З наведеного в ухвалі КГС ВС обґрунтування не вбачається, у чому полягає складність застосування відповідних положень законодавства в зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

ВП ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові КЦС ВС від 15.04.2020 у справі № 626/601/19 про розірвання договору оренди землі у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки, у частині того, що підстава для захисту права позивача у спірних правовідносинах виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання. ВП ВС ще раз наголошує на тому, що реалізація позивачем належного йому права вимагати в судовому порядку розірвання договору оренди землі залежить від настання чи ненастання обставин, які зумовлюють виникнення такого права в силу положення договору чи вказівки закону і пов`язується з моментом виникнення таких обставин. Що ж до питання про наявність чи відсутність підстав для захисту права позивача у спірних правовідносинах, то вони пов`язані з існуванням чи відсутністю тих обставин, які мають наслідком зміну чи припинення відповідних договірних відносин у судовому порядку.

Висновок ВП ВС щодо застосування ст. 88 Закону України «Про нотаріат» у подібних правовідносинах було вмотивовано законодавчими змінами у правовому регулюванні відповідної сфери суспільних відносин. Щодо підстав для відступу від висновку ВП ВС про безспірність заборгованості та обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки слід вказати, що КГС ВС не вказав про те, від якого висновку вважає за необхідне відступити або із застосуванням якої норми не погодилася колегія суддів КГС ВС, що передала справу на розгляд ВП ВС, та яким чином слід застосовувати норми права.

ВП ВС відступила від висновку КЦС ВС щодо можливості створення фермерського господарства шляхом перетворення з іншої юридичної особи, визначивши, що колективне сільськогосподарське підприємство, члени якого не є подружжям, їх батьками, дітьми, які досягли 16-річного віку, іншими родичами, не могло бути перетворене на селянське (фермерське) господарство з наступним правонаступництвом прав та обов’язків такого підприємства, зокрема й права власності на земельні ділянки. Статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону. Присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але не є підставою правонаступництва.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19). ВП ВС виснує про те, що вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі ст. ст. 16 та 23 ЦК і ст. ст. 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС, висловленого у постановах від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 14.08.2019 у справі № 484/4135/18, від 30.10.2019 у справі № 233/4198/18, від 11.11.2019 у справі № 484/4067/18, від 08.04.2020 у справі № 233/2070/19, від 09.04.2020 у справі № 233/1557/19, щодо припинення договору оренди земельного паю після отримання державних актів на право приватної власності на землю, визначивши, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника (зокрема, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї) не має наслідком автоматичного припинення договору та не може бути підставою для розірвання договору відповідно до ст. ст. 651, 652 ЦК, крім випадків, коли це передбачено самим договором. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав. ВП ВС виснує про те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВСУ в цивільних справах, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, коли вони висловлені ВСУ після набрання чинності Законом про судоустрій 2010 року за результатами перегляду судових рішень ВССУ з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права чи невідповідності судового рішення ВССУ викладеному в постанові ВСУ висновку щодо норм права, або ж за результатами перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Правові позиції, викладені в ухвалах ВСУ до 15.10.2010, постановлених як в порядку касаційного провадження (індекси «кс», «ск», «св»), так і в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами ухвал суду касаційної інстанції (індекс «сво»), не є обов`язковою для врахування правовою позицією ВСУ. Така правова позиція може бути свідченням практики ВСУ, однак не створює для суду процесуального обов`язку щодо її врахування чи необхідності відступу від неї. У зв’язку із заначеним у ВП ВС відсутні підстави для вирішення питання відступу від відповідних висновків, викладених у таких ухвалах ВСУ. Роз`яснення Пленуму ВСУ не мали для судів обов`язкового характеру, а є роз`ясненнями рекомендаційного характеру. Таким чином, відсутні підстави для вирішення питання відступу від відповідних роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму ВСУ.

ВП ВС зазначає, що позовна вимога майнового характеру - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Заявлені вимоги позивача про зобов`язання виконати умови договору поставки та поставити товар ґрунтуються на наявності грошових вимог Національної ради до ТОВ «Новітнє обладнання», що виникли на підставі відповідного договору. Наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача до відповідача. Отже, позовні вимоги про зобов`язання виконати умови договору поставки та поставити товар мають вартісну оцінку, носять майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» виходячи з розміру грошових вимог позивача, на припинення яких спрямовано позов. З огляду на викладене у цій постанові щодо розміру ставок судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ВП ВС не погоджується з правовими висновками, викладеними в постанові КГС ВС від 28.05.2019 у справі № 922/1992/18, щодо визначення розміру судового збору та відступає від них.

ЗП КГС ВС зазначила про правильність висновків судів попередніх інстнацій про те, що позивач на момент звернення до суду з даним позовом мав статус землекористувача земельної ділянки відповідно до договору з урахуванням обставин, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", за яких цей договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Проте, внаслідок неправомірних дій відповідача фактично сформовано 12 нових земельних ділянок та присвоєно цим ділянкам нові кадастрові номери шляхом поділу існуючої земельної ділянки, яка перебувала в орендному користуванні позивача, без його згоди, що суперечить приписам ст. 186 ЗК. До того ж, як встановили попередні судові інстанції, доказів надання згоди позивачем на поділ земельної ділянки матеріали справи не містять. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства. Відповідач в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не направляв у визначений цим Законом строк (заперечення проти поновлення договору оренди землі має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі) повідомлень про заперечення у поновленні договору оренди землі, а тому ЗП КГС ВС вважає, що порушене право позивача підлягає захисту саме в заявлений позивачем спосіб - визнання укладеною додаткової угоди. Враховуючи предмет і підстави позову, встановлені судами попередніх інстанцій конкретні обставини даної справи, які формують зміст спірних правовідносин, а також правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 (п. 7.36), ЗП КГС ВС, у даному випадку, не знаходить підстав для відступлення від висновку в частині, що договір оренди землі вважається поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, викладеного у раніше ухваленому рішенні КГС ВС у справі № 920/739/17.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 27.09.2019 у справі № 925/673/18, в тій частині, що судовий збір не справляється за подання апеляційних (касаційних) скарг на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про винесення додаткового судового рішення. ОП КГС ВС, дослідивши правову позицію ОП КАС ВС у справі № 240/6150/18, на яку в обґрунтування своїх доводів посилався скаржник, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що наведене стосується питання відсутності обов'язку справляння судового збору за оскарження додаткового рішення (у зв'язку з розподілом судових витрат). Водночас предметом апеляційного оскарження у справі № 911/4241/15 була ухвала суду першої інстанції, а не додаткове рішення. А тому в цьому випадку апеляційний господарський суд врахував висновок ВП ВС, викладений в постанові від 29.05.2018 у справі № 915/955/15, який є релевантним для цієї справи в аспекті застосування Закону України «Про судовий збір». Так, відповідно до викладеного в зазначеній постанові висновку ВП ВС про правильне застосування пп. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що положення цієї норми, якою передбачено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено цим Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

На розгляд ОП КГС ВС передана справа, яка може бути розглянута колегією суддів КГС ВС, визначеною автоматизованою системою документообігу суду.

Справу передано на розгляд ВП ВС. Підстава передачі: необхідність відступу від викладеного в постановах ВП ВС від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 і від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 (з урахуванням ухвали від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18) висновку в частині того, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства незалежно від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника в статутному капіталі товариства.