У даній справі та у справі № 755/9215/15-ц міститься різний предмет та підстави позовів, суди встановили різні фактичні обставини справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними.

Ураховуючи, що у справі № 752/10274/16-ц та № 6-1174цс16 правовідносини не є подібними, вони відрізняються за характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини, в зв`язку з чим правове регулювання цих правовідносин є різним, ВП ВС не може вирішувати питання відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові ВСУ від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Питання про застосування положень процесуальних норм щодо застосування заходів забезпечення позову вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Таким чином, на розгляд ВП ВС у цій справі передане питання, яке може бути вирішено КГС ВС як належним судом.

ВП ВС послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства, у тому числі й тих, частка яких у статутному капіталі становить 50 %, та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства (у порядку ст. 54 ГПК), наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства.

КГС ВС не виклав в ухвалі правову проблему, яку містить ця справа саме у правозастосуванні відповідних норм права, відсутні також і посилання суду касаційної інстанції на конкретні справи, або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними правовідносинами. Наведена КГС ухвала ВП ВС від 11.11.2019 у справі № 2-1606/07, якою було поновлено провадження за заявою особи про перегляд Верховним Судом судового рішення за виключними обставинами поза межами присічного строку, не свідчить про наявність правової проблеми у застосуванні процесуального законодавства, яким врегульовано порядок і строк подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Питання про застосування положень процесуальних норм щодо порядку і строку подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

В ухвалі КГС ВС не викладено правову проблему, яку містить ця справа саме у правозастосуванні, не обґрунтовано, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. З огляду на зміст судових рішень, на які посилається КГС ВС, правовідносини у цих справах не є подібними до даної справи, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин, а також правові висновки, викладені у цих рішеннях, які не є релевантними щодо спірних правовідносин у цій справі. Таким чином, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд.

ВП ВС виснує про те, що мета передання Національному агентству арештованого майна для здійснення заходів з управління ним - це, зокрема, забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості (абз. 7 ч. 6 ст. 100 КПК, п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 1, реч. 1 ч. 4 ст. 21 ЗУ «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). Передання арештованого майна в управління має забезпечувати досягнення мети арешту, визначеної у ст. 170 КПК. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства. Особи, вказані в абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК, можуть клопотати про скасування арешту, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, зокрема через те, що належні заходи з управління арештованим майном не вживаються, а вжиті - не забезпечують збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості. Судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном (ч. 8 ст. 21 ЗУ «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). ВП ВС зазначає, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. ВП ВС вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства (див. постанову від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 (п.п. 21, 37)). Так, якщо арешт накладений за КПК 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови ВП ВС від 24.04.2018 у справі № 202/5044/17, від 28.11.2018 у справі № 636/959/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 640/17552/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 202/1452/18, від 11.09.2019 у справі № 504/1306/15-ц. ВП ВС зауважує, що вирішення за правилами КПК 2012 року питання про скасування арешту, накладеного на майно у межах кримінального провадження, не створює можливості звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні цим майном за правилами цивільного судочинства. Кримінальний процесуальний закон не передбачає обмеження права на повторне подання клопотання про скасування арешту майна. Тому з таким клопотанням ОСОБА_2 може знову звернутися у порядку, визначеному КПК, аргументувавши необґрунтованість накладення арешту чи відсутність у ньому потреби.

ВП ВС відступила від висновків, сформульованих у постановах ВСУ від 26.12.2012 у справі № 6-156цс12 і від 23.01.2013 у справі № 6-127цс12, а також від висновку КЦС ВС сформульованого у постанові від 16.03.2020 у справі № 640/10761/14-ц. ВП ВС зазначає, що гарантія ч. 3 ст. 40 КЗпП поширюється на випадки припинення контракту з працівником за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП.А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Наведені КГС ВС мотиви для відступу від правової позиції ВП ВС не стосуються спірних правовідносин та не обґрунтовують підстави для розгляду питання про необхідність відступу ВП ВС від висновків, викладених у її постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 у подібних правовідносинах щодо застосування пп. «д» п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній із 17.06.2018) до правовідносин, які виникли до набрання чинності цією редакцією Закону, щодо визначення належних способів захисту корпоративних прав, предмета позову в корпоративних відносинах шляхом уточнення цих висновків.

Від висновку у цій постанові зроблено відступ у Постанові ВП ВС від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, Велика Палата Верховного Суду вважає невиправданими такі обмеження та відступає в цій частині від висновків, наведених вище у пункті 7.5. цієї постанови, та зазначає, що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову. Натомість у Постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 ВП ВС відступила від висновків, викладених у постанові ОП КЦС ВС від 15.05.2019 у справі № 755/10786/16-ц, зазначивши, що у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову, та постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні.

ОП ККС виснувала, що приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів протоколом слідчого експерименту. Заперечення обвинуваченим у судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за його участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому. Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК

Відступ! від висновків у постанові КЦС ВС від 12.03.2020 у справі 291/1478/18 (провадження № 61-21086св19). Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої в орендодавця земельної ділянки та передача права оренди на неї за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди орендодавця свідчить про невиконання орендарем обов’язків, передбачених ст. 25 ЗУ «Про оренду землі» та умов договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання. Відступ! від висновку у цій постанові було зроблено у постанові ВП ВС від 29.11.23 у справі № 906/308/20

Припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої в орендодавця земельної ділянки та передача права оренди на неї за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди орендодавця свідчить про невиконання орендарем обов’язків, передбачених ст. 25 ЗУ «Про оренду землі» та умов договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання

ОП ККС виснувала, що єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою «повторно» без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки «повторно», є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні. Таким чином, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Проте у випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи, така обставина має значення, а тому повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Закон, що встановлює тимчасове звільнення від виконання обов’язку платника єдиного внеску, не застосовується до особи, що не перебуває на податковому обліку на території населених пунктів, де проводилася АТО, за затвердженим переліком.