Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Такі висновки ВП ВС містяться, зокрема, у постановах від 18.04.2018 у справі № 813/921/16, від 23.05.2018 у справі № 820/3770/16, від 06.06.2018 у справах № 727/8505/15-ц, № 813/6392/15, № 813/6392/15 та № П/811/3526/15, від 13.06.2018 у справі № 820/12122/15, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 24.04.2019 у справі № 761/2499/18, від 05.06.2019 у справі № 804/6586/15, від 11.09.2019 у справах № 826/19355/15 та № 761/41023/17, 15.01.2020 у справі № 826/4522/15 та багатьох інших.

Висновки, викладені в постановах, наведених в ухвалі КЦС ВС про передачу справи на розгляд ВП ВС, не свідчать про наявність виключної правової проблеми із зазначеного питання з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці. Так, в усіх зазначених постановах КЦС ВС зроблено висновки, які свідчать про відсутність розходжень у судовій практиці при вирішенні спорів про повернення грошових коштів, розміщених за договором банківського вкладу щодо нарахування пені за несвоєчасне повернення цих грошових коштів вкладникові.

ВП ВС неодноразово у своїх постановах наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У наведених постановах ВП ВС міститься різний предмет та підстави позовів, суди встановили різні фактичні обставини справи, в зв’язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними. Наведені КЦС питання не містять виключної правової проблеми та мають оцінюватися ВС при розгляді касаційної скарги відповідно до повноважень, наданих ЦПК України. У самому тексті ухвали про передачу справи на розгляд ВП ВС колегія суддів проаналізувала діюче законодавство та дала відповідь на поставлені нею ж питання.

КГС ВС фактично пропонує відступити від тих висновків ВП ВС, яких вона не робила.

Суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог до Верховного Суду не з тих підстав, що справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а з тих, що позов ОСОБА_1 до Верховного Суду взагалі не може розглядатися судами. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК, суд відмовляє у відкритті провадження у справі. ВП ВС повернула справу на підставі ч. 6 ст. 404 ЦПК.

Справу разом із касаційною скаргою передано на розгляд ВП ВС на підставі ч. 3 ст. 302 ГПК у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного в постанові від 13.03.2019 у справі № 344/8982/17, стосовно того, що рахунки, призначені для зберігання коштів та здійснення будь-яких розрахунково-касових операцій, в тому числі для виплати заробітної плати, не є рахунками із спеціальним режимом використання, а є поточними, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови державного виконавця про накладення арешту на такі рахунки.

Колегією суддів КГС ВС не наведено мотивів, з яких необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати, та не зазначено, від якого саме висновку необхідно відступити, а лише вказано, що прийняття рішення за касаційною скаргою у цій справі зумовить необхідність відступити від одного з висновків Верховного Суду, викладених у справах № 914/774/18, № 914/775/18 чи у справах № 914/771/17, № 910/4228/19.

ОП КГС ВС дійшла висновку, що у справі № 910/4450/19 відсутній предмет (об'єкт) для розгляду ОП КГС ВС, оскільки Верховний Суд у постанові від 05.06.2019 у справі № 910/4927/18 не викладав висновку щодо застосування у подібних правовідносинах абз. 2 п. 66 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення № 888 при нарахуванні штрафних санкцій (пені).

ВП ВС не вбачає підстав, які в аспекті фактичних обставин справи за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії дозволяють за кількісними і якісними критеріями побачити в них виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Не означують як виключну правову проблему в сформульованому касаційним судом вигляді й рішення ВС, на які покликався касаційний суд, оскільки, по-перше, касаційні суди у цих справах фактично встановили, як слід застосовувати норми закону, які рішенням КСУ визнані неконституційними, і, по-друге, суди насправді не допустили суперечливого та взаємовиключного розуміння і застосування положень законодавства, що були чинними на час розгляду спору, але втратили законну силу після визнання їх неконституційними на підставі рішення суду конституційної юрисдикції.

У даній справі та у справі № 6-47цс16 суди встановили різні фактичні обставини справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним, а спірні правовідносини у цих справах не є подібними. У цій справі спір стосується житлового будинку, який самочинно, без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт перебудований та на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не введено в експлуатацію й не зареєстровано. У постанові від 07.09.2016 у справі № 6-47цс16 ВСУ дійшов висновку, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком у відповідності до юридичного статусу, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Правовий аналіз ст. ст. 60, 63, 69 СК України та ст. ст. 328, 331, 368, 372 ЦК дозволив ВСУ дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Дотримання строку подання до суду заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу є підставою для вирішення по суті питання про розподіл цих витрат.

Щодо зупинення позовної давності на період дії мораторію Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Особливості перебігу позовної давності у спорах щодо вимог кредиторів визначені в ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство, відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію. Водночас, враховуючи зміст, закладений законодавцем в категорію мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно зі ст. 19 Закону про банкрутство, а також з урахуванням висновків в п. п. 10.9- 10.11 цієї постанови, БП КГС ВС дійшла висновку, що норма ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство не поширює свою дію на будь-які інші спори, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, та не застосовується при вирішенні цих спорів як передбачена законом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України (загального правила щодо зупинення позовної давності) підстава для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. Суд звертається до правової позиції КГС ВС, викладеної в п. 17 постанови від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012.

Щодо зупинення позовної давності на період дії мораторію Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Особливості перебігу позовної давності у спорах щодо вимог кредиторів визначені в ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство, відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію. Водночас, враховуючи зміст, закладений законодавцем в категорію мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно зі ст. 19 Закону про банкрутство, а також з урахуванням висновків в п. п. 10.9 - 10.11 цієї постанови, БП КГС ВС дійшла висновку, що норма ч. 3 ст. 19 Закону про банкрутство не поширює свою дію на будь-які інші спори, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, та не застосовується при вирішенні цих спорів як передбачена законом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК (загального правила щодо зупинення позовної давності) підстава для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. Суд звертається до правової позиції БП КГС ВС, викладеної в п. 17 постанови від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012. БП КГС ВС зазначила, що з огляду на необхідність відповідно до положень ст. 13 ЦК оцінювати судом добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права і до моменту звернення з позовом, враховуючи обов'язок суду при вирішенні питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, (тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права), а також зважаючи на висновки в п. п. 10.9-10.11 цієї постанови, БП КГС ВС дійшла висновку, що у спорі у справі про банкрутство обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об'єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку. Суд звертається до правової позиції БП КГС ВС, викладеної в постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012.

КГС ВС не виклав правової проблеми, яку містить ця справа, саме щодо правозастосування відповідних норм права, не здійснив посилань на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними правовідносинами. Питання про застосування положень про позовну давність, визначення моменту, з якого вона розпочинає свій перебіг у конкретних правовідносинах, застосування положень статті 625 ЦК України та Закону України «Про державний матеріальний резерв» можуть бути вирішені судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.