Спір про те, чи слід було сільраді відчужувати спірне майно виключно в межах приватизаційної процедури в розумінні ЗУ "Про приватизацію державного майна" та ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", чи у цьому випадку була прийнятна також інша процедура відчуження, є спором щодо приватизації комунального майна. З урахуванням характеру спірних правовідносин, а також наявності прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а участь фізичної особи у процедурі відчуження майна не змінює правової природи такого юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що позивачем оскаржуються дії ВККС України в межах кваліфікаційного оцінювання, яке Комісія проводила в рамках конкурсу на заняття вакантних посад касаційних суддів у складі Верховного Суду, спір, який виник між позивачем та ВККС України є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вимога позивача про зобов`язання ВККС України спростувати оприлюднені неправдиві відомості при проведенні співбесіди з кандидатом на посаду судді Верховного Суду є похідними від вирішення питання про оскарження дій ВККС України.

Фактичні обставини у справі № 6-72цс15 у своїй сукупності не є подібними до обставин даної справи, яка передана на розгляд ВП ВС в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин може бути різним. ВП ВС дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. КЦС ВС не зазначила в чому саме полягає виключна правова проблема у справі, яка розглядається, у самому тексті ухвали про передачу справи на розгляд ВП ВС колегія суддів КЦС проаналізувала діюче законодавство та дала відповідь на поставлені нею ж питання.

Спір за позовом фізичної особи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Спір за позовом фізичної особи щодо зобов’язання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України здійснити перерахунок виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, стягнутих на користь такої фізичної особи за рішенням суду у цивільній справі, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

1) Вбачаються певні ознаки, що є спільними для випадків, коли законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду. 2) Визнання нікчемного правочину дійсним на підставі рішення суду є можливе у випадках, прямо встановлених цивільним законодавством, тоді цивільні права і обов`язки виникають з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК), а без такого рішення суду не існували та не існуватимуть. 3) Заявлена у цій справі вимога про визнання правочину щодо укладення договору банківського вкладу дійсним за своєю природою є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування. 4) Ураховуючи, що, спір у частині визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до недійсних у розумінні ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягає розгляду в судах взагалі, а позовні вимоги до банку в частині визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом не відносяться до юрисдикції загальних судів, ухвалені у цій справі судові рішення слід скасувати, а провадження у справі - закрити.

Позивач оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права третьої особи, з підстав порушення прав позивача як власника квартири у зазначеному гуртожитку. Цей спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо погодження третій особі (відповідачці) завершення самочинно розпочатих робіт з переобладнання частини холу загального користування гуртожитку, скільки правомірності здійснення третьою особою цього самочинного переобладнання без згоди позивача. Враховуючи, що управлінські дії відповідача мали наслідком створення перешкоди у реалізації цивільного права позивача на володіння, користування та розпоряджання майном, спір позивача з відповідачем не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, тобто не є публічно-правовим. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах ВП ВС від 17.10.2018 у справі № 490/13285/13-а, від 04.09.2019 у справі № 564/2064/18, від 26.02.2020 у справі № 462/5617/16-а.

ВП ВС вважає, що цей спір виник не у зв`язку зі здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні ст. 20 ГПК, оскільки здійснення органом державного нагляду (контролю) перевірки характеристик продукції відповідача, внаслідок якої проведено експертизу відібраних зразків продукції, є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності. Цей спір має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник з підстав реалізації ГУ Держпродспоживслужби своїх владних повноважень та функцій у сфері виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт і послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього середовища. Аналогічних висновків ВП ВС дійшла у Постанові від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (провадження 12-245гс18).

ЗП КГС ВС сформувала висновок про застосування норм права: Частина 2 ст. 265 КАС, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним (п. 84 постанови КАС ВС від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). До суб'єкта господарювання не може застосовуватися нормативно-правовий акт, який на момент його застосування визнано судом протиправним, оскільки це суперечитиме вимогам ч. ч. 1-3 ст. 11 ГПК, не відповідатиме ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, дотримання якої є однією з обов'язкових умов допустимого втручання у право на мирне володіння майном, а також становитиме порушення принципу належного урядування. Вимоги про сплату коштів на підставі таких актів не відповідають критерію добросовісності та не підлягають задоволенню виходячи зі змісту ч. 3 ст. 13 ЦК та ч. 3 ст. 16 ЦК.

ВП ВС зазначає, що у постанові ВСУ від 05.07.2017 в справі № 6-887цс17 та п. п. 20, 22 постанови ВП ВС від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зроблено висновок про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 гл. 16 роз. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень. У зазначених постановах ВСУ та ВП ВС застосовано норми права та зроблено висновки щодо можливості вчинення виконавчого напису про звернення стягнення за іпотечним договором. Разом з тим у справі, яка була передана до ВП ВС, спір стосується договору позики грошових коштів. Окрім цього, КЦС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 21.02.2018 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17. Разом з тим суб`єктний склад сторін спірних правовідносин у справі № 554/6777/17 є відмінним. Фізичні особи, які є учасниками цих правовідносин, не зобов`язані вести документації, оформленої відповідно до вимог ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», яка згодом може бути доказом, що підтверджує наявність чи відсутність заборгованості. Відповідно до вимог ЦПК, ВП ВС уповноважена відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої невчасною виплатою разової грошової допомоги за 2017 рік підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Вимога про відшкодування збитків відповідно до статті 19 КАС належить до юрисдикції адміністративного суду. Вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої невчасною виплатою разової грошової допомоги за 2017 рік, треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Вимогу про визнання розпорядження протиправним слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Вимога про заборону на майбутнє видавати розпорядження щодо витребування в учасників бойових дій заяв на отримання разової грошової допомоги не підлягає розгляду в судах.

ВП ВС звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено ст. 412 ЦПК. Такими повноваженнями наділена не лише ВП ВС, але і ВС у складі колегії суддів, палати чи об`єднаної палати КЦС. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/ чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними. Різне тлумачення норм законодавства судами першої чи апеляційної інстанції не є підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. Крім цього згідно з усталеною практикою ВП ВС виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень ВП ВС(процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень ВП ВС (матеріальний аспект).

ОП КГС ВС дійшла висновку про те, що відсутність у переліку ч.1 ст. 255 ГПК ухвали про відмову у зверненні стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, не позбавляє учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, права оскаржити в апеляційному порядку зазначену ухвалу суду першої інстанції та, відповідно, подати касаційну скаргу на таку ухвалу після її перегляду в апеляційному порядку згідно з п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах КГС ВС від 12.08.2019 у справі № 902/1260/15, від 03.07.2019 у справі № 927/313/18, від 31.05.2019 у справі № 912/2199/17, щодо можливості оскарження ухвал про відмову у зверненні стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам. ОП КГС ВС погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяв Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, накладення арешту та заборону вчиняти дії.

Наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 54 ГПК. Згідно із ч. 2 ст. 54 ГПК зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. Таким чином, власник (учасник, акціонер) юридичної особи є представником юридичної особи у такому спорі відповідно до норми закону (законне представництво) і для такого представництва йому не потрібні інші правові підстави (договір чи довіреність).

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Ч. 2 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№ 5076-VI) містить вичерпний перелік підстав (виключні підстави) для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю. П. 3 ч. 2 ст. 31 Закону № 5076-VI містить норму, яка відсилає до Правил адвокатської етики, приписи абз. 2 ст. 12 та абз. 1 ст. 65 яких встановлюють обов'язок адвоката виконувати законні рішення органів адвокатського самоврядування. Оскільки Положенням про внески, яке затверджено рішенням Ради адвокатів України, як органом адвокатського самоврядування, визначено порядок і строки виконання адвокатами обв'язку по сплаті щорічного внеску на реалізацію повноважень органів адвокатського самоврядування, то невиконання такого обов'язку є порушенням Правил адвокатської етики і може підпадати від дію п. 3 ч. 2 ст. 31 Закону № 5076-VI. Відсилочний характер п. 3 ч. 2 ст. 31 Закону № 5076-VI та безпосереднє відображення змісту та/або елементів конкретного дисциплінарного проступку в Правилах адвокатської етики та/або в рішеннях органів самоврядування не позбавляє кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури обов'язку вказувати у конкретному рішенні про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності підставу, визначену саме в нормах Закону № 5076-VI.

ВП ВС звертає увагу на те, що з матеріалів касаційної скарги вбачається, що відповідач дійсно ставить питання щодо порушення судами попередніх інстанцій правил предметної чи суб`єктної юрисдикції але виключно щодо розгляду цієї справи по суті, стверджуючи, що немайнові позовні вимоги щодо визнання правочину недійсним та зобов`язання відповідача передати позивачам майнове право мають розглядатися в межах справи про банкрутство відповідача, тобто в порядку господарського судочинства. Однак при цьому ТОВ «Гранит-К» в своїй касаційній скарзі оскаржує не рішення судів попередніх інстанцій, якими справа розглянута по суті, а процесуальні рішення судів за наслідками розгляду заяви позивачів про забезпечення позову, посилаючись на неповне дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи та ненадання належної правової оцінки доказам, неправильне застосування судами норм матеріального права щодо порядку та підстав обмеження розпорядження майном відповідача після порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство, що в свою чергу призвело до постановлення помилкових, на його думку, судових рішень про часткове задоволення такої заяви. Неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено ст. 412 ЦПК. Такими повноваженнями наділена не лише ВП ВС, але і КЦС ВС відповідно до ч. ст. 25 ЦПК.