Спірні правовідносини пов`язані із захистом трудових прав позивачки, із чим вона частково погоджується. Водночас слід наголосити, що спірні відносини не пов`язані також і з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби. Отже, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом, оскільки Національний університет «Одеська юридична академія» та його керівник - ректор у спірних правовідносинах не належать до суб`єктів владних повноважень, які виконують відповідні владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта цих відносин.

У рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи та/або посадових осіб, які здійснюють конвоювання від місця відбування покарання або тримання під вартою до суду, оскаржити неможливо, оскільки органи та/або посадові особи, що безпосередньо здійснюють конвоювання, не є суб`єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув`язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів ст. 537 та 539 КПК.

КГС ВС не звернув уваги на те, що скаржник не обґрунтовував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК.

У справі № 640/16277/19, яку передано на розгляд ВП ВС, скаржник у касаційній скарзі не обґрунтував порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах. Так, у касаційній скарзі скаржник посилається на судові рішення ВП ВС як адміністративного суду та КАС ВС. До того ж, Велика Палата Верховного Суду вже викладала правову позицію з питань юрисдикції спорів щодо ненадання розпорядником інформації відповіді на адвокатський запит. У постанові від 08.04.2020 у справі № 826/7244/18 ВП ВС дійшла висновку, що розгляд скарг на дії чи бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неналежного розгляду адвокатського запиту про надання інформації, яка не є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі підкреслила, що пов`язані з розглядом відповідного адвокатського запиту дії або бездіяльність Генеральної прокуратури України випливають із здійснення публічно-владної управлінської функції. При цьому чинним законодавством не встановлено винятків, які б давали підстави для протилежного висновку щодо правової природи зазначених дій або бездіяльності, а тому спори за скаргами на них є публічно-правовими. У справі № 640/16277/19 усі питання адвокатського запиту стосувались виключно наявності інформації щодо встановлення обставин позапроцесуального передання даних досудового розслідування третім особам, та наявності права у таких осіб їх розголошувати. Тобто, запитувана інформація не належить до відомостей досудового розслідування будь-якого кримінального провадження та не охоплюється поняттям таємниці досудового розслідування. З урахуванням того, що запитувана адвокатським запитом інформація належить до публічної інформації, а Державне бюро розслідувань, як суб`єкт владних повноважень, згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» є розпорядником запитуваної інформації, позовні вимоги у справі № 640/16277/19 підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі міськради немає доводів щодо порушення судами правил предметної юрисдикції. Таким чином, на розгляд ВП ВС в цій справі передані питання, які можуть бути вирішені КАС ВС як належним судом, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у Постанові ВП ВС від 02.10.2019 у справі № 815/1594/17, виснувавши, що спір про призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї, ініційований у суді в період з 01.05.2016 до 14.12.2017 включно, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вирішення питання правомірності поведінки органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної. Така оцінка має здійснюватися в кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи. За наявності двох і більше бажаючих отримати земельну ділянку державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства підлягають застосуванню загальні положення ст. 135 ЗК про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір (у редакції ЗК до 18.02.2016). Якщо земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі, а право власності на неї зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то положення ст. 123 ЗК та ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», якими передбачено одержання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження, не підлягають застосуванню.

ВП ВС вказала, що у наведеному в ухвалі КАС ВС обґрунтуванні ВП ВС не вбачає підстав, за яких в аспекті фактичних обставин справи можна побачити в них виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові від 18.04.2018 у справі № 806/104/16, щодо розгляду за правилами цивільного судочинства спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).

ВП ВС виснує, що між позивачем, який здійснював владні управлінські функції на підставі законодавства на виконання делегованих повноважень, та відповідачем виник публічно-правовий спір щодо законності рішень, дій позивача та інших органів місцевого самоврядування, прийнятих (вчинених) під час здійснення ними владних управлінських функцій. Також ВП ВС зазначає, що між сторонами немає спору щодо прав на зазначену рекламну конструкцію, а тому спір між сторонами є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Подібний висновок викладений у постанові ВС від 30.05.2018 у справі № 295/14294/17.

У постанові ВСУ від 20.02.2013 у справі № 6-2цс13, від правового висновку якого просить відступити КЦС ВС, предметом спору є визнання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області 15.05.2009, нікчемним. До правовідносин у цій справі підлягала застосуванню Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3.03.2004 № 20/5, яка втратила чинність у зв`язку з набранням чинності Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5. Предметом спору у справі № 700/135/17 є визнання нікчемним заповіту, посвідченого секретарем Чаплинської сільської ради 13.04.2016. Правовідносини в цій справі регулюються Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 № 3306/5. Таким чином, посвідчення заповітів у цих справах відбулося різними суб`єктами юрисдикційної діяльності і, відповідно, правове регулювання таких правовідносин різне. Отже, ВП ВС не може вирішувати питання відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові ВСУ, прийнятій у справі № 6-2цс13.

Колегія суддів не зазначила з яким саме висновком та із застосуванням якої саме конкретної норми права вона не погоджується, не обґрунтувавши свою позицію, та як саме відмінно від застосування цієї норми у постанові ККС ВС від 10.09.2019 (справа № 200/18903/17) така норма повинна застосовуватись

ОП ККС виснувала, що за встановлення судом єдиного прямого визначеного умислу, спрямованого на заподіяння смерті двом або більше особам, вбивство однієї людини і замах на життя другої має кваліфікуватись як незакінчений злочин убивство двох або більше осіб, оскільки єдиного злочинного наміру вбити двох осіб не було реалізовано з причин, що не залежали від волі винної особи, за відповідною частиною ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК незалежно від послідовності злочинних дій та за ч. 1 ст. 115 КК чи відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК (або іншими спеціальними нормами, передбаченими в інших розділах Особливої частини КК) у разі наявності таких підстав

ВП ВС вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та зазначає, що стягнення конкурсних вимог з Концерну «Військторгсервіс» на користь ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

ВП ВС виснує, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Спір за позовом члена або колишнього члена кредитної спілки щодо повернення йому внесків з її майна у зв`язку з виходом із членства у цій спілці, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням цих внесків, є пов`язаним із припиненням корпоративних прав відповідного члена. Тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.