Постановою ВП ВС від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 уточнено висновок викладений у постанові ВП ВС від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц та зазначено, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. тому висновок викладений у постанові ВП ВС від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа - неактуальний

Позиція колегії суддів щодо відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні ККС ВС від 19.02.2019 (справа №127/4482/17) та згоди з рішеннями ККС ВС від 05.02.2020 (справа №340/114/19) вказує на суперечливі та взаємовиключні обставини, які не узгоджуються з підставами, передбаченими ч. 2 ст. 434-1 КПК, щодо передачі провадження на розгляд ОП ККС ВС.

Враховуючи, що жодна із касаційних скарг не містить посилання на порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав прийняття справи до розгляду. Крім того, питання дотримання правил юрисдикції з подібними підставами та предметом позову неодноразово розглядалося ВП ВС та сформульовано відповідний правовий висновок щодо застосування правил визначення юрисдикційності цієї категорії спорів. ВП ВС у постановах від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18, від 28.08.2019 у справі № 752/8287/18, від 13.11.2019 у справі №755/9215/15-ц, від 27.11.2019 у справі № 442/2852/17, від 27.11.2019 у справі № 826/2371/16 уже визначила юрисдикційність тотожних справ, вказавши, що такий спір не є публічно-правовим, має приватноправовий характер, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Рішення у дисциплінарній справі не можна вважати особливими і непереборними обставинами, з якими пов`язано право на оскарження рішення, яке набрало законної сили. Тож застосування екстраординарної процедури перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, з такої підстави, як наявність рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарній справі, є порушенням принципу верховенства права, зокрема принципу правової визначеності.

Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними договору щодо відчуження (продажу) учасником господарського товариства частки в статутному капіталі ТОВ, усіх наступних правочинів щодо цієї частки, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ, а також про скасування записів в Реєстрі, позивачка, яка є дружиною і спадкоємицею відчужувача, прагне змінити розподіл часток у статутному капіталі ТОВ «Спецпроект» для відновлення становища, яке існувало до виконання спірних договорів. Звідси у цій справі існує спір, що виник з правочинів щодо часток у ТОВ. Між сторонами оспорюваних правочинів не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. Отже, як оскаржуваний так і наступні договори щодо подальшого відчуження частки в статутному капіталі ТОВ, не є правочинами у сімейних чи спадкових правовідносинах. Тому, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги, зазначені вище, мають розглядатися господарським судом. При цьому застосуванню підлягає саме п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК, оскільки спір стосується оскарження правочинів щодо відчуження часток у статутному капіталі товариства і не стосується питань участі позивачки у створенні, діяльності, управлінні або припиненні ТОВ.

Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову. Враховуючи наведене, ВП ВС у цій справі не може розглядати питання про відступлення від висновків КЦС ВС щодо припинення основного зобов`язання на підставі ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі даної справи.

ВП ВС вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах КЦС ВС, викладеного у постанові від 02.04.2020 у справі № 471/162/14-ц, КГС ВС, викладеного у постанові від 05.02.2019 у справі № 49/157-06, а також ВСУ, викладеного у постанові від 12.04.2017 у справі № 676/1958/16-ц, відсутні. Правові висновки у вказаних справах обґрунтовано тим, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, однак у визначені ст. 1281 ЦК строки стягувач не вчинив дії щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій приписи ст. 1281 ЦК до спірних правовідносин не застосовувалися. Адже суди, вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження та про заміну сторони у справі, відмовили стягувачу в задоволенні відповідних заяв не через пропуск кредитором визначеного ст. 1281 ЦК строку пред`явлення вимог до спадкоємців, а з інших підстав. Так само відсутні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах КЦС ВС, викладеного у постанові від 23.01.2019 у справі № 2-2697/11, оскільки у цій справі державний виконавець зупинив виконавче провадження у зв`язку зі смертю боржника до встановлення правонаступництва, тому вимоги про заміну сторони виконавчого провадження - боржника його правонаступником підлягають задоволенню. Натомість у справі, що розглядається, державний виконавець виконавче провадження не зупиняв, а виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі смертю боржника.

Питання належного виконання відповідачем вимог закону щодо дотримання процедури з оцінки впливу на довкілля планової діяльності знаходяться поза зобов`язальними відносинами сторін справи і підлягають державному контролю зі сторони уповноваженого органу в порядку, визначеному чинним законодавством. Позаяк позивач не позбавлений права на оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності уповноваженого органу державної влади у процесі здійснення оцінки впливу на довкілля за таким повідомленням відповідача про планову діяльність. З огляду на викладене ВП ВС дійшла висновку, що заявлені у справі вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, адже зі змісту вимог не вбачається наявності між сторонами справи юридичного спору в розумінні ст. 124 Конституції України.

БП КГС ВС сформувала висновки щодо застосування норм права Умовою видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду відповідно до пп. 19.4 п. 19 р. ХІ "Перехідні положення" ГПК протягом строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення. Під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Початок відліку строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього боржника пов'язаний з юридичним фактом - датою закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство. У разі закриття провадження у справі про банкрутство цього боржника за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013 виконавче провадження, яке було закінчено у зв'язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури, може бути розпочате знову.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд. КГС зазначив про відсутність висновків ВС щодо застосування зазначених норм права. При цьому в обґрунтування наявності виключної правової проблеми послався на висновки ВС у господарських справах № 925/695/16, № 911/2280/16, № 911/2531/17 та цивільних справах № 569/19726/14-ц, № 718/2639/14-ц, № 562/2143/17 при застосуванні ч. 5 ст. 63 ЗУ «Про освіту» № 1060-XII, який втратив чинність з набранням чинності Законом №2145-VIII "Про освіту". Проте аналіз постанов ВС у перелічених справах не дає підстав стверджувати про наявність зазначеної КГС виключної правової проблеми щодо застосування норм Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту». Так, у постановах КГС ВС від 20.03.2018 у справі № 925/695/16, від 03.04.2018 у справі № 911/2280/16, від 26.09.2019 у справі № 911/2531/17 та КЦС ВС від 16.05.2018 у справі № 569/19726/14-ц, від 03.04.2019 у справі № 718/2639/14-ц, від 23.10.2019 у справі № 562/2143/17 відсутні висновки, які свідчать про різне застосування норм ч. 5 ст. 63 Закону № 1060-XII та ст.ст. 5, 51 ЗУ «Про приватизацію державного майна», або про наявність колізій між цими нормами.

У справах № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19), в яких ВП ВС зробила відповідні висновки щодо юрисдикційності спору з оскарження рішень конкурсної комісії, позови подано до адміністративних судів на час дії КАС у редакції Закону № 2147-VIII, тобто за дії п. 9 ч. 1 ст. 19 КАС, який, як вже зазначалося, передбачав оскарження в адміністративних судах рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб. Отже, у справі № 635/551/17 за позовом ОСОБА_1 та в справах № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19) має місце різне нормативно-правове регулювання питання юрисдикційності спору з оскарження рішень конкурсної комісії. Пункт 9 ч. 1 ст. 19 КАС у справі № 635/551/17 за позовом ОСОБА_1 не може застосовуватися. А тому відступати від висновків ВП ВС, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі № 808/4168/17 (провадження № 11-1533апп18), від 05.06.2019 у справі № 817/1678/18 (провадження № 11-281апп19), від 15.04.2020 у справі № 456/1165/18 (провадження № 11-653апп19), у межах справи, що розглядається, підстав не вбачається. Ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як у даному випадку існує спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади керівника суб`єкта господарювання державного сектору економіки, та органом державної влади -Мінагрополітики, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення. Спори з приводу зайняття посади керівника державного підприємства, до видання адміністративно-правового акту щодо призначення на посаду, у разі, якщо призначення на таку посаду за законодавством здійснюється міністерством, іншим органом виконавчої влади, не є такими, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Із урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

ВП ВС дійшла висновку, що справи за позовом військовослужбовця до суб`єкта владних повноважень про стягнення одноразової допомоги у зв`язку з захворюванням, отриманим під час проходження служби належать до юрисдикції адміністративного суду. У поданому до суду цивільному позові вимоги стосуються виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ, при цьому Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань та пробації Міністерства юстиції України наділене владними-управлінськими функціями, тому вказані правовідносини та суб`єктний склад спору є спором щодо здійснення особою, яка займає адміністративну посаду, своїх повноважень, відтак є адміністративним спором.

Теплопостачальні та теплогенеруючі організації з метою участі у процедурі реструктуризації мають узгодити розмір кредиторської заборгованості із відповідним органом, бути включені до Реєстру та укласти договір про реструктуризацію заборгованості. Отже, укладення договору про реструктуризацію є обов'язковим, та саме на підставі такого договору здійснюється реструктуризація заборгованості. Частина 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії. Виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом. Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір про реструктуризацію заборгованості не укладено, а заборгованість відповідача за отриманий природний газ погашена вже після набрання Законом чинності. Нормами зазначеного Закону передбачено, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню тільки у двох випадках: 1) на реструктуризовану заборгованість за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості; 2) на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, погашену до набрання чинності цим Законом, тобто до 30.11.2016. Тому в даному разі відсутні підстави для відступу від правових висновків, викладених у постановах КГС ВС від 16.01.2020 у праві № 922/939/19 та від 20.11.2019 у справі № 926/34/19. Разом з тим, судами попередніх інстанцій не визначено суму заборгованості, на яку позивачем здійснено нарахування 3% річних та "інфляційних витрат", та, відповідно, не з'ясовано, виходячи з якої суми заборгованості ними здійснено перевірку та перерахування наданих позивачем розрахунків 3% річних та “інфляційних витрат”, і не зазначено відповідних періодів нарахування. Вказуючи, що 3% річних та "інфляційні витрати" позивачем нараховано виключно на ті суми заборгованості, які не були предметом договорів про організацію взаєморозрахунків та сплачувались за рахунок субвенцій з державного бюджету, а, навпаки, сплачувались за власні кошти відповідача, - суди попередніх інстанцій не визначили, на підставі оцінки яких доказів вони встановили такі обставини справи.

Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС, зокрема у постановах від 18.10.2018 у справі № 369/13187/17, від 28.03.2019 у справі № 296/10138/16-а, від 24.10.2019 у справі № 817/713/16, від 26.05.2020 у справі № 281/490/17. Правовий висновок. Із втратою чинності з 07.07.2015 Законом України «Про міліцію» (№ 565-XII) право на отримання одноразової грошові допомоги за працівниками міліції збереглось відповідно до п. 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» (№ 580-VIII) і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (№ 850). Закон № 565-XII, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VII, так само як і Закон № 580-VII, не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми. Положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв’язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у п. 4 Порядку № 850. Передбачені п. 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31.10.2015 – з дня набрання чинності вказаним Порядком. Зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31.10.2015 чи після.

Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, заявник не обґрунтував таке порушення наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах. Таким чином, не було дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС, передбачених ч. 6 ст. 403 ЦПК .