ВП ВС вже висловлювалася щодо юрисдикції суду у подібних до справи № 280/173/19 правовідносинах. Так, у постанові від 19.05.2020 у справі № 280/179/19 з тим самим (тотожним) суб`єктним складом про визнання протиправною відмови відповідача у наданні позивачеві в оренду строком на 49 років земельної ділянки ВП ВС виснувала, що таку справу треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. З посиланням на її попередню практику ВП ВС вказала, що, якщо особа звертається до органу влади із заявою для отримання у користування земельної ділянки, за результатами розгляду якої цей орган приймає відповідне рішення, то у цих правовідносинах орган реалізує його владні управлінські функції.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Речове забезпечення військовослужбовців не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення їх потреб під час несення ними військової служби. Компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП. Застосування передбаченої ст. 117 КЗпП відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди. Застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП, необхідно здійснювати, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Касаційне провадження закрито. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 23.06.2020 у справі № 910/5561/19, оскільки у вказаній справі суди фактично дійшли висновку, з яким погодилась колегія суддів КГС ВС, про необхідність дотримання претензійного порядку передбаченого положеннями Угоди про міжнародне вантажне залізничне сполучення (далі - УМВС) та дотримання його позивачем з урахуванням встановлених судами обставин. Тобто у справах № 910/5561/19 та № 910/15547/19 судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справ, які є суб'єктами таких відносин, а саме звернення до суду до закінчення 180-ти денного строку на розгляд претензії і закінчення такого строку на момент розгляду справ по суті та ухвалення відповідних судових рішень, тому судами правомірно застосовано положення ст. ст. 46, 47 УМВС, оскільки для їх застосування необхідним є встановлення обставин дотримання претензійного порядку та наявності порушеного права позивача як на момент звернення до суду з відповідним позовом, а у разі порушення провадження у справі, так і на час розгляду справи по суті та ухвалення відповідного рішення.

Оскільки в рішеннях ККС ВС, на які посилається колегія суддів, немає подібності правовідносин, відсутня й передбачена законодавцем обов`язкова умова для передачі провадження на розгляд ОП ККС ВС

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ПП КАС ВС у постанові від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18. Правовий висновок. Строк звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури такого адміністративного оскарження.

На розгляд ВП ВС у цій справі передані питання, які можуть бути вирішені КГС ВС як належним судом. КГС ВС, вказуючи на наявність виключної правової проблеми у цій справі, жодних доводів на підтвердження кількісного критерію існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах не навів. Водночас ВП ВС вважає за необхідне звернути увагу, що у п. 55 своєї постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц ВП ВС вже зазначала, що зміст приписів ст. 376 ЦК підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Здійснено відступ від висновку, викладеного у постанові колегії суддів ПП КАС ВС від 19.02.2019 у справі № 810/4438/16. Правовий висновок. Акціонер (учасник) господарського товариства, який відповідно до ст. 293 КАС не був учасником справи, предметом спору в якій є правомірність податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошових (податкових) зобов'язань господарському товариству, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого в цій справі, якщо тільки в рішенні суд не зробив прямого висновку про його права, інтереси та обов'язки.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ПП КАС ВС у постановах від 18.10.2019 у справі № 813/6707/14 та від 06.05.2020 у справі № 815/6006/16. Правовий висновок. До моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант має право вносити зміни до митної декларації, а відмова митного органу в їх унесенні з тих підстав, що це стосується перерахунку митних платежів, є протиправною. При отриманні звернення декларанта або уповноваженої ним особи про внесення змін до митної декларації митний орган може відмовити у внесені таких змін лише в разі відсутності законних підстав для їх внесення.

ОП КГС ВС сформувала таку правову позицію щодо застосування ч. 2 ст. 785 ЦК. Частина 2 ст. 785 ЦК є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень ст. 232 ГК про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 ЦК передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном). Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. ОП КГС ВС не дійшла висновку про необхідність відступу від правової позиції про те, що санкція за неправомірне користування об'єктом оренди після закінчення договору оренди, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК є спеціальною неустойкою, яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що застосовується до порушника господарського зобов'язання з врахуванням особливостей такого застосування, які передбачені приписами ч. 2 ст. 785 ЦК, зокрема, від правових висновків Верховного Суду у постановах 29.03.2018 у справі № 914/730/17, 30.10.2019 у справі № 924/80/19 та 07.04.2020 у справі № 924/599/19, так як ними не вирішувалося питання про можливість включення податку на додану вартість до базової орендної плати, яка є мірилом в розрахунку такої санкції. Отже, правовідносини у даній справі та у зазначених до порівняння справах є різними.

ОП КГС ВС вбачає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах КГС ВС від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК - стягнення інфляційних втрат за такий місяць. ОП КГС ВС виснувала про таке: У судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць. ОП КГС ВС вважає за доцільне роз'яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. ОП КГС ВС не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку ст. 625 ЦК, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

ОП КГС ВС вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КГС ВС від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, оскільки у цій справі суди попередніх інстанцій правильно застосували приписи п. 3 Р. III Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ та дійшли вірного висновку стосовно можливості стягнення грошових коштів з підприємства, що включене до затвердженого цим Законом Переліку, зокрема Акціонерного товариства "Українська залізниця". ОП КГС ВС сформувала висновки щодо застосування норми права. Відповідно до п. 3 р. ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Cистемний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

ВП ВС звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, позиція ВП ВС в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23.05.2018 у справі № 243/6674/17-к. ВП ВС зауважує, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК (ч. 3 ст. 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак КС України, розглядаючи положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абз. пп. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2010 № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємозв`язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду). Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали. З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к ВП ВС дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок. Оскаржуваний наказ відповідача про проведення документальної позапланової перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень. Наказ виданий СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС відповідно до вимог пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки. Беручи до уваги зазначене, а також практику ВП ВС щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.

ОП ККС виснувала, що з огляду на положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст.3 КК, саме собою встановлення в Законі № 1768-ІІІ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст. 190 КК) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою небуло жодних правових підстав для її призначення цій особі

КП КГС ВС зазначила, що за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (ст. 239 ЦК). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. КП КГС ВС констатувала, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства. ОКРЕМА ДУМКА судді Кондратової І.Д.

Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд ВП ВС. Оскільки справа № 916/313/18 вже була повернута ВП ВС на розгляд колегії суддів КГС ВС, вона не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.