Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 01.10.2019 у справі №910/3907/18. Мотивуючи ухвалу, колегія суддів КГС зазначає, що без оскарження результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу такий спосіб захисту порушеного права як витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК , як про це визначено у постанові ВП ВС від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, буде неефективним та таким, що не призведе до відновлення порушеного права.

Юрисдикція спору у справі за прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради до фізичної особи про скасування запису про право власності та знесення авто мийки, якщо спір у справі виник за участю суб`єктів владних повноважень, які реалізовують надані їм чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування та незаконної державної реєстрації самочинного будівництва з переведенням житлового фонду у нежитловий.

Спірним у цій справі є питання про можливість / неможливість одночасного притягнення фізичної особи – підприємця, яка використовує найману працю, до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю (КЗпП) та ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення (КУпАП). Наявність різних підходів колегій суддів різних судових палат КАС ВС. Колегія суддів СП КАС ВС у постанові від 21.12.2018 у справі № 814/2156/16 виклала правову позицію, що правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП так само, як і правопорушення, передбачене у ч. 3 ст. 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність. Разом з тим, колегія суддів ВП КАС ВС у постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18 висловила думку, що наявність у ч. 3 ст. 265 КЗпП прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним, а накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до ст. 265 КЗпП не охоплюються поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

Юрисдикція спору за позовом фізичної особи до сільради, управління Держгеокадастру про визнання незаконними та скасування пункту до рішення сільської ради про надання іншій фізичній особі дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, рішення управління Держгеокадастру про внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки.

Юрисдикція спору за позовом фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відшкодування коштів за вкладами.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів ПП КАС ВС в постанові від 08.08.2018 у справі 820/3059/17, про те, що у разі звернення податкового органу з позовом до суду в порядку загального провадження, розгляд справи продовжується, незважаючи на сплив 96 годин, встановлених законом для його перевірки. Спірним у цій справі є питання про установлення обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно платника податків у межах 96-годинного строку.

Виключна правова проблема полягає у визначенні моменту виникнення грошових зобов'язань боржника щодо сплати податкових платежів за неузгодженими податковими повідомленнями-рішеннями, а відтак і визначення обсягу самостійного дослідження господарським судом в попередньому засіданні у справі про банкрутство обставин виникнення кредиторських вимог податкового органу та щодо необхідності встановлення обов'язку суду у наданні оцінки первинним документам, поданим контролюючим органом на підтвердження його грошових вимог до боржника за податковими зобов'язаннями.

Юрисдикція спору у справі за скаргою ПрАТ «Компанія «Райз», заінтересовані особи - старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, компанія «Nibulon s.a.», про визнання неправомірною та скасування постанови (рішення) заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про перевірку виконавчого провадження.

Відступлення від висновків ВСУ, викладених у постановах від 02.11.2016 у справі № 812/636/15 та від 01.11.2016 у справі № 812/627/15 з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону "Про забезпечення права на справедливий суд" в частині виплати судді щомісячної доплати за вислугу років. Згадані постанови ВСУ містять правовий висновок, згідно з яким з моменту набрання чинності цим Законом право на отримання щомісячної доплати за вислугу років мають судді, стаж роботи яких складає більше трьох років.

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 22.01.2019 у справі № 414/1217/14-к, про те що згідно ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. Вживаючи у тексті вказаної норми термін «новий судовий розгляд», законодавець не пов`язує його виключно з тим вироком суду першої інстанції, у зв`язку зі скасуванням якого здійснюється цей судовий розгляд. А тому, заборона щодо погіршення становища обвинуваченого, яка виникає після скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом з підстав не зазначених у ч. 2 ст. 416 КПК, продовжує діяти на увесь наступний період кримінального провадження щодо цього обвинуваченого (на усі подальші випадки нового розгляду в суді першої інстанції), незалежно від того, скільки разів буде здійснюватися розгляд у суді першої інстанції у цьому ж провадженні. При цьому вказане стосується і випадку звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням у порядку ст. 75 КК. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує зазначити, що заборони щодо застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення судом вищої інстанції стосуються виключно аспектів призначення особі більш суворого покарання за його видом чи розміром, а також можливої кваліфікації дій обвинуваченого за іншою більш тяжкою статтею чи частиною статті Особливої частини КК, та не може стосуватися аспектів звільнення особи від покарання чи його відбування в контексті положень Розділу ХІІ Загальної частини КК, оскільки таке звільнення має принципово іншу правову природу і не може ототожнюватися з питанням призначення покарання в контексті положень розділу ХІ Загальної частини КК. Тому посилення покарання при новому розгляді судом після скасування вироку, як складова його призначення, не стосується випадків звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням у порядку ст. 75 КК .

Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 04.12.2019 (провадження № 51-3955км19), про те що диспозиція ст. 152 КК у редакції Закону «Про внесення змін до кримінального та кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень конвенції ради Європи про запобігання насильству жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 2227-VIII від 06.12.2017 за своєю суттю розширює межі злочинної поведінки (криміналізуючи певні дії сексуального характеру) в сексуальній сфері, передбачаючи відповідальність не лише за статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, як це було визначено до внесення змін до ст. 152 КК вказаним вище Законом, але й тоді, коли відсутня добровільна згода потерпілої особи. Такі зміни до ст. 152 КК, на думку колегії, свідчать про нормативне розширення змісту поняття зґвалтування, криміналізацію певних дій сексуального характеру, не поліпшують становище винуватої особи, а фактично погіршують його. Тому колегія суддів дійшла висновку, що зворотну дію у часі має лише санкція ч. 4 ст. 152 КК (в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017), яка пом`якшує кримінальну відповідальність особи порівняно з попередньою санкцією цієї норми. Колегія суддів ККС ВС пропонує зазначити, що вирішувати питання чи відбулося пом`якшення кримінальної відповідальності чи іншим чином поліпшення становища особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 152 КК, слід окремо у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. На думку колегії, між положенням ст. 152, ст. 153 КК (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010) та ст. 152, ст. 153 КК (у редакції Закону № 2227-VIIIвід 06.12.2017) має місце правова наступність. Хоча диспозиції цих норм були розширені за змістом, ст. 152 КК (у редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017) об`єднала за змістом ст. 152 і ст. 153 КК (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010), а склад злочину, передбачений ст. 153 КК (у редакції Закону № 2295-VI від 01.06.2010), було звужено в частині діяння та розширено в частині способу, однак це не свідчить про погіршення чи покращення становища особи у будь-який спосіб у порівнянні з попередньою конструкцією складів цих злочинів. Таким чином, враховуючи що санкції відповідних норм в редакції Закону № 2227-VIII від 06.12.2017 передбачають більш м`яке за розміром покарання за вчинене ОСОБА_11 діяння, колегія суддів на підставі приписів ч. 1 ст. 5 КК дійшла висновку про необхідність як кваліфікації дій засудженого, так і призначення йому покарання за Законом № 2227-VIIIвід 06.12.2017.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 04.05.2020 у справі № 809/276/18, про те, що на законодавчому рівні закріплена чітка процедура розроблення та затвердження органом місцевого самоврядування власних регуляторних актів, зокрема й обов’язок оприлюднювати їх для можливості набрання ними чинності та подальшого застосування виключно в порядку та у спосіб, визначений законодавством. Відповідальність за додержання порядку офіційного оприлюднення покладається на орган, що видав регуляторний акт, оскільки відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Отже, законодавство безпосередньо пов’язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення, і з урахуванням тієї обставини, що оспорюване рішення було розміщено на дошці оголошень та на офіційному сайті сільради, але не було опубліковане в засобах масової інформації в порядку, визначеному законодавством, таке рішення є нечинним. Спірним у цій справі є питання про порядок оприлюднення рішення про затвердження ставок місцевих податків і зборів, зокрема на офіційному вебсайті міської ради.

Відступ від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 06.08.2020 у справі № 922/3905/19 та від 24.12.2019 у справі № 906/102/18, стосовно того, що нормами Кодексу газорозподільних систем передбачено донарахування за самим лише фактом непридатності приладу обліку, і воно не ставиться у залежність від наявності або відсутності вини споживача або несанкціонованого втручання споживача в роботу ЗВТ.

Відступ від висновку щодо застосування ст. 163 ГПК та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах, викладеного КГС ВС у постанові від 23.05.2018 у справі № 915/742/17. У згаданій постанові КГС ВС зазначив таке: «Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом до господарського суду у липні 2017 року з вимогами про розірвання договору та про повернення майна. Тобто було заявлено дві вимоги немайнового характеру та сплачено судовий збір відповідно у розмірі 3 200 (1 600х2) грн.» Колегія суддів вважає, що позовна вимога прокурора про зобов'язання повернути земельну ділянку у цьому спорі має майновий характер, оскільки є вимогою про захист права, об’єктом якого є земельна ділянка, тобто благо, що підлягає грошовій оцінці, тому судовий збір повинен визначатися з урахуванням вартості спірної земельної ділянки. Наведене свідчить про неоднакове застосування КГС ВС положень ст. 163 ГПК та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при визначенні ставки судового збору за позовами про повернення земельної ділянки (майна), зокрема у разі припинення договору оренди землі (майна).

Відступ від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 04.03.2020 у справі № 240/5688/18, від 17.06.2020 у справі № 0640/3968/18, від 20.02.2020 у справі № 806/714/18, про те, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності після первинного встановлення ступеня втрати працездатності з врахуванням раніше виплаченої суми та обмеження такої виплати дворічним строком на підставі ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".