Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 12.12.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) щодо оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановленої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Наявність різних правових позицій у ККС ВС у питанні щодо можливості кваліфікувати дії особи під час постановлення вироку за кваліфікуючою ознакою «повторно» у тому випадку, коли в суді знаходиться інше кримінальне провадження, не розглянуте по суті (за обвинуваченням у вчиненні злочину, що дає підстави для такої кваліфікації), тобто за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили. Так, у Постановах ККС ВС від 11.12.2018 у справі № 274/2956/17 та від 27.02.2019 у справі № 695/136/17 зроблено висновок, що п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», зокрема те, що «для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин», може бути застосовано, коли всі епізоди злочинної діяльності є предметом одного судового розгляду, оскільки за таких умов суд безпосередньо досліджує докази та у вироку робить висновок про доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами злочинів, які інкриміновані обвинуваченому. Колегія суддів констатувала, що правові норми презумпції невинуватості за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, а також наявність не розглянутого по суті кримінального провадження не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов`язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК. Натомість у Постанові ККС ВС від 10.07.2018 у справі № 545/3663/16-к викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що місцевий суд безпідставно виключив з обвинувачення кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину повторно», а наявність у провадженні місцевого суду іншого кримінального провадження, розгляд якого по суті не завершено, не впливає на можливість кваліфікації дій особи за такою ознакою. У цьому рішенні також вказано, що правовий зміст поняття «повторність» передбачає сам факт вчинення двох і більше злочинів, передбачених тією самою статтею, або частиною статті Особливої частини КК, або різними статтями у випадках, передбачених в Особливій частині.

Відступлення від висновків, викладених у Постанові ККС ВС від 29.10.2019 у справі № 515/2020/16-к, про те що правило ч. 4 ст. 95 КПК щодо заборони використання позасудових показань поширюється на показання, які надаються під час будь-якої слідчої дії, незалежно від класифікації цієї дії органом досудового розслідування. При цьому колегія суддів виходила з того, що в КПК термін «показання» означає не лише твердження, які даються під час допиту особи, що проводиться відповідно до ст. 224 КПК, а будь-які твердження особи, надані слідчому, прокурору під час будь-якої слідчої дії. На переконання колегії суддів ККС ВС що у разі, якщо у слідчому експерименті брав участь підозрюваний, обвинувачений, у правозастосовній практиці в контексті положень ч. 4 ст. 95 КПК виникає питання про допустимість його пояснень, наданих під час проведення цієї слідчої дії на досудовому розслідуванні, за умови їх зміни в суді, та як наслідок щодо допустимості в цілому даних, отриманих у результаті проведення слідчого експерименту, під час вирішення якого слід виходити з того, що показання особи є самостійним процесуальним джерелом доказів, яке необхідно розмежовувати з іншим процесуальним джерелом доказів протоколом процесуальної дії (слідчого експерименту).

Відступлення від висновків у постанові КЦС ВС від 12.03.2020 у справі 291/1478/18 (провадження № 61-21086св19) про те, що перехід прав і обов’язків щодо права оренди на земельну ділянку за розподільчим балансом від юридичної особи-орендаря до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу є реорганізацією юридичної особи-орендаря, що узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі», а тому не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі

Відступлення від висновку у постанові КЦС ВС від 12.03.2020 у справі 291/1478/18 (провадження № 61-21086св19) про те, що перехід прав і обов`язків щодо права оренди на земельну ділянку за розподільчим балансом від юридичної особи-орендаря до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу є реорганізацією юридичної особи-орендаря, що узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі», а тому не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі

Наявність різних правових позицій у ККС ВС у питанні щодо можливості кваліфікувати дії особи під час постановлення вироку за кваліфікуючою ознакою «повторно» у тому випадку, коли в суді знаходиться інше кримінальне провадження, не розглянуте по суті (за обвинуваченням у вчиненні злочину, що дає підстави для такої кваліфікації), тобто за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили. Так, у Постановах ККС ВС від 11.12.2018 у справі № 274/2956/17 та від 27.02.2019 у справі № 695/136/17 зроблено висновок, що п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», зокрема те, що «для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин», може бути застосовано, коли всі епізоди злочинної діяльності є предметом одного судового розгляду, оскільки за таких умов суд безпосередньо досліджує докази та у вироку робить висновок про доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами злочинів, які інкриміновані обвинуваченому. Колегія суддів констатувала, що правові норми презумпції невинуватості за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, а також наявність не розглянутого по суті кримінального провадження не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов`язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК. Натомість у Постанові ККС ВС від 10.07.2018 у справі № 545/3663/16-к викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що місцевий суд безпідставно виключив з обвинувачення кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину повторно», а наявність у провадженні місцевого суду іншого кримінального провадження, розгляд якого по суті не завершено, не впливає на можливість кваліфікації дій особи за такою ознакою. У цьому рішенні також вказано, що правовий зміст поняття «повторність» передбачає сам факт вчинення двох і більше злочинів, передбачених тією самою статтею, або частиною статті Особливої частини КК, або різними статтями у випадках, передбачених в Особливій частині.

Відступлення від правового висновку колегій суддів ПП КАС ВС, викладеного у постановах від 24.04.2018 у справі № 805/2856/17-а, від 25.09.2018 у справі № 805/14/16-а, від 21.08.2019 у справі № 360/137/19, від 16.12.2019 у справі № 805/609/18-а, від 29.05.2020 у справі № 826/22199/15, щодо застосування п. 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким запроваджене тимчасове звільнення від виконання обов'язку зі своєчасного нарахування та сплати ЄСВ та звільнення від відповідальності у разі його порушення, у випадку перебування на обліку в органі доходів і зборів, який розташований на території населеного пункту, де проводиться антитерористична операція.

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо застосування положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, зокрема у визначенні документів, які необхідні для підтвердження повноважень захисника у конкретному кримінальному провадженні. Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ОП ККС ВС від 18.11.2019 у справі № 648/3629/17, про те що відповідно до чинного національного законодавства повноваження адвоката у кримінальному провадженні слід вважати належним чином підтвердженими, якщо захисник до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю надав хоча б один із документів, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, а саме: або ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», або договір із захисником, або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги). На переконання колегії суддів ККС ВС висновок з таким формулюванням або ордер, або договір із захисником, або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, фактично змінює зміст п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, згідно з яким обов`язково повинен надаватись ордер та залежно від того, на підставі чого він був виданий, договір або доручення.

Виключна правова проблема щодо застосування положення ст. 17 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» в частині правомірності (можливості) передання культової будівлі у почергове користування двом або більше релігійним громадам у випадку коли ця будівля вже знаходиться у правомірному користуванні якоїсь однієї релігійної громади. Окрім того, немає єдиного підходу також і в питанні щодо предметної юрисдикції спорів такої категорії.

Відступлення від висновку, викладеного в постанові ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) щодо солідарної відповідальності подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї. На думку колегії суддів, системне тлумачення ст.ст. 61, 65, 73 СК дає підстави зробити висновок, що за спільними зобов’язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм спільним майном, але така відповідальність не є солідарною.

Юрисдикція спорів за позовом фізичних осіб до районної ради , третя особа - відділ охорони здоров`я районної державної адміністрації, про визнання протиправним та нечинним рішення

Необхідність уточнення висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 08.11.2019 у справі № 127/1572/16-ц, у якій ВП ВС зробила висновок про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Разом з тим, як вбачається зі змісту зазначеної постанови, предметом спору було стягнення інфляційних втрат і 3 %, нарахованих на суму боргу після ухвалення судом рішення про її стягнення. Таким чином, потребує уточнення питання розповсюдження зазначеного висновку на правовідносини сторін в частині стягнення передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК інфляційних втрат і 3 % річних за відсутності рішення суду про стягнення заборгованості та відповідно питання застосування строку позовної давності до таких вимог.

Відступлення від висновку, викладеного в постанові КЦС ВС від 15.04.2020 у справі № 626/601/19 щодо розірвання договору оренди землі щодо застосування частини другої статті 651 ЦК України в частині моменту виникнення підстав для захисту права, із якого випливає, що підстава для захисту права позивача виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання.

Відступлення від висновку, викладеного в постанові ВП ВС від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, щодо безспірності заборгованості та обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові КЦС ВС, щодо якого колегія суддів фактично визнала законною можливість створення з наступним правонаступництвом фермерського господарства внаслідок перетворення з колективного сільськогосподарського підприємства. Натомість, думку КГС ВС, нормами спеціальних законів (ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство») не передбачалося можливості створення фермерського господарства саме шляхом перетворення з іншої юридичної особи, в т.ч. і з колективного сільськогосподарського підприємства, з наступним правонаступництвом прав та обов’язків такої юридичної особи, в тому числі і права власності на земельні ділянки.