ОП КГС ВС дійшла висновку, що недоліки у розгляді справи, яких припустилися місцевий та апеляційний господарські суди, свідчать про передчасність здійснених висновків при вирішенні спору у даній справі. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 03.04.2020 у справі № 920/653/19, оскільки у даному випадку судді ОП КГС ВС дійшли висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та передачу справи на новий розгляд, що ще не означає остаточного вирішення цієї справи, а отже, й остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку в ній та в судових рішення у даній справі.

ОП КГС ВС дійшла висновку щодо наявності підстав для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові КГС ВС від 21.11.2018 у справі № 910/174/18. ОП КГС ВС зазначила, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку, що між сторонами має бути укладений відповідний договір на основі типового договору у вигляді єдиного документа, тобто, спір між сторонами, і в межах якого було подано позов у цій справі, фактично стосується права позивача на реструктуризацію боргу за договором відступлення права вимоги, юридичною формою виразу якого є договір про реструктуризацію боргу, укладений відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». ОП КГС ВС погодилася з висновком апеляційного господарського суду про те, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеним договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ, оскільки враховуючи вимоги чинного законодавства, позов про визнання протиправною відмову відповідача щодо укладення з позивачем відповідного договору реструктуризації заборгованості та про зобов'язання відповідача укласти на основі типового договір реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ є неналежним способом захисту порушеного права і не призводить до поновлення порушеного права, а невірно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/397/18, від 05.06.2019 у справі № 922/1909/18, від 23.07.2019 у справі № 922/1908/18 та у постановах від 11.09.2018 у справі № 911/1170/17, від 06.12.2018 у справі № 908/1634/17, від 11.12.2018 у справі № 921/43/18.

ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові КГС ВС у справі № 910/920/18 від 19.09.2019, та погоджується з висновками викладеними, зокрема у постановах КГС ВС від 05.12.2018 у справі № 910/2863/18, від 04.07.2019 у справі № 910/1586/18, від 30.09.2019 у справі № 910/946/18, від 26.11.2019 у справі № 910/13380/18 щодо набуття чинності банківської гарантії, з огляду на наступне. Гарантія це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта. Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004. За загальним правилом гарантія вважається чинною з дня її видачі. Норма ч. 2 ст. 561 ЦК є диспозитивною і сторони можуть визначити більш пізній термін набуття гартією чинності порівняно із днем видачі. Разом з тим, згідно абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Відповідно до ст. ст. 251, 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Водночас, умови договору гарантії про розміщення грошового покриття принципалом у розмірі суми гарантії на відповідних рахунках банку-гаранта не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні цивільного законодавства, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності принципала щодо внесення ним грошового покриття на рахунок банку, а бенефіціар не є стороною договору гарантії, який укладається між банком та принципалом. Отже, якщо сторони не визначили інший термін набуття гарантією чинності порівняно із днем видачі, то пункт гарантії про те, що гарантія набуває чинності згідно та на умовах, встановлених в договорі гарантії, не може свідчити про те, що гарантією установлено строк її дії в розумінні ст. 251, ч. 1 ст. 561, ч. 4 ст. 563 ЦК.

Системний аналіз норм ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 254, ч. 1 ст. 272, ч. 2 ст. 261, п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності ст. СТ. 258, 259 ГПК, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов’язки заявника апеляційної скарги. Згідно з ч. 2 ст. 50 ГПК, у разі встановлення господарським судом відповідних обставини суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Разом з тим, якщо апеляційним судом буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов’язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов’язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК. Зазначений правовий висновок викладений у постанові ОП КГС ВС від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 і підстав для відступлення від цього висновку немає. Щодо розгляду по суті: ОП КГС ВС погоджується з висновком апеляційного суду про прийняття відмови від позову, визнання нечинним рішення місцевого господарського суду та закриття провадження у справі № 920/691/18. При цьому, прийняття апеляційним судом відмови від позову і визнання нечинним рішення суду першої інстанції під час апеляційного перегляду в порядку ст. 272 ГПК не створює процесуальної колізії, про яку було зазначено відповідною колегією суддів при передачі даної справи на розгляд ОП, оскільки судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій, прийняті після рішення суду першої інстанції, яке надалі визнано нечинним, автоматично втрачають юридичну силу та не можуть мати жодних правових наслідків. Крім того, в даному випадку, з огляду на те, що в ухвалі про залучення третьої особи апеляційний суд встановив, що судом першої інстанції розглянуто і вирішено спір про право Національної академії аграрних наук України, підстави для закриття апеляційного провадження згідно з п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК відсутні. Відтак, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національної академії аграрних наук, належним чином дослідивши та встановивши, що суд в оскаржуваному рішенні вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов’язки, правомірно розглянув заяву позивачів про відмову від позову у даній справі.

На розгляд ОП КГС ВС у цій справі передане питання, яке може бути вирішено колегією суддів КГС ВС, що була визначена автоматизованою системою документообігу суду.

БП КГС ВС вважає за необхідне відступити від правової позиції, наведеної КГС ВС в ухвалах від 10.08.2020 у справі №1-7/158-09-3124 щодо неможливості касаційного оскарження під час дії КУзПБ судових рішень про затвердження плану санації боржника, а також в ухвалах від 13.02.2020 у справі № 914/2441/15, від 12.05.2020 у справі № 44/258-б про припинення повноважень керуючого санацією боржника, процедуру санації щодо якого було введено у період дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". БП КГС ВС звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 50/371-б, відповідно до якої затвердження без погодження із органом управління майном змін до плану санації, яким передбачено створення товариства за істотної участі держави, суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріпленим у ст. 1, 3 ЦК, оскільки в такому випадку реалізація умов санації призведе до утворення товариства за відсутності вільного і належного волевиявлення одного із його учасників. Таким чином, господарським судам при затвердженні змін до плану санації боржника, що полягають у відчуженні майна шляхом заміщення активів дочірнього підприємства, засновником якого є суб'єкт господарювання, 100% акцій якого належать державі, належало встановити як дотримання законних прав та інтересів засновника боржника, так і наявність погодження змін до плану санації із уповноваженим органом управління майном такого підприємства-боржника, з огляду на визначені статутом та законодавством його повноваження відносно дочірнього підприємства, а також враховуючи правовий статус майна боржника, яке становить його матеріальну базу.

Спірні правовідносини пов`язані із захистом трудових прав позивачки, із чим вона частково погоджується. Водночас слід наголосити, що спірні відносини не пов`язані також і з прийняттям, проходженням чи звільненням з публічної служби. Отже, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір між сторонами не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом, оскільки Національний університет «Одеська юридична академія» та його керівник - ректор у спірних правовідносинах не належать до суб`єктів владних повноважень, які виконують відповідні владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта цих відносин.

У рамках кримінального провадження рішення, дії або бездіяльність установи та/або посадових осіб, які здійснюють конвоювання від місця відбування покарання або тримання під вартою до суду, оскаржити неможливо, оскільки органи та/або посадові особи, що безпосередньо здійснюють конвоювання, не є суб`єктами досудового розслідування та підготовчого провадження, а оскарження дій, рішень чи бездіяльності адміністрацій установ попереднього ув`язнення відбувається в рамках адміністративного судочинства в силу прямих приписів ст. 537 та 539 КПК.

КГС ВС не звернув уваги на те, що скаржник не обґрунтовував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК.

У справі № 640/16277/19, яку передано на розгляд ВП ВС, скаржник у касаційній скарзі не обґрунтував порушення апеляційним судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах. Так, у касаційній скарзі скаржник посилається на судові рішення ВП ВС як адміністративного суду та КАС ВС. До того ж, Велика Палата Верховного Суду вже викладала правову позицію з питань юрисдикції спорів щодо ненадання розпорядником інформації відповіді на адвокатський запит. У постанові від 08.04.2020 у справі № 826/7244/18 ВП ВС дійшла висновку, що розгляд скарг на дії чи бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо неналежного розгляду адвокатського запиту про надання інформації, яка не є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі підкреслила, що пов`язані з розглядом відповідного адвокатського запиту дії або бездіяльність Генеральної прокуратури України випливають із здійснення публічно-владної управлінської функції. При цьому чинним законодавством не встановлено винятків, які б давали підстави для протилежного висновку щодо правової природи зазначених дій або бездіяльності, а тому спори за скаргами на них є публічно-правовими. У справі № 640/16277/19 усі питання адвокатського запиту стосувались виключно наявності інформації щодо встановлення обставин позапроцесуального передання даних досудового розслідування третім особам, та наявності права у таких осіб їх розголошувати. Тобто, запитувана інформація не належить до відомостей досудового розслідування будь-якого кримінального провадження та не охоплюється поняттям таємниці досудового розслідування. З урахуванням того, що запитувана адвокатським запитом інформація належить до публічної інформації, а Державне бюро розслідувань, як суб`єкт владних повноважень, згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації» є розпорядником запитуваної інформації, позовні вимоги у справі № 640/16277/19 підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі міськради немає доводів щодо порушення судами правил предметної юрисдикції. Таким чином, на розгляд ВП ВС в цій справі передані питання, які можуть бути вирішені КАС ВС як належним судом, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у Постанові ВП ВС від 02.10.2019 у справі № 815/1594/17, виснувавши, що спір про призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї, ініційований у суді в період з 01.05.2016 до 14.12.2017 включно, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вирішення питання правомірності поведінки органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної. Така оцінка має здійснюватися в кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи. За наявності двох і більше бажаючих отримати земельну ділянку державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства підлягають застосуванню загальні положення ст. 135 ЗК про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір (у редакції ЗК до 18.02.2016). Якщо земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі, а право власності на неї зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то положення ст. 123 ЗК та ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», якими передбачено одержання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження, не підлягають застосуванню.

ВП ВС вказала, що у наведеному в ухвалі КАС ВС обґрунтуванні ВП ВС не вбачає підстав, за яких в аспекті фактичних обставин справи можна побачити в них виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові від 18.04.2018 у справі № 806/104/16, щодо розгляду за правилами цивільного судочинства спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).