Юрисдикція спорів за позовом фізичної особи до органів прокуратури про визнання протиправними дій та бездіяльність державних органів, вчинених у рамках справи щодо видачі (екстрадиції) затриманої особи, розшукуваної правоохоронними органами РФ з метою притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ним оскаржується бездіяльність суб`єктів владних повноважень, вчинених в межах екстрадиційної перевірки. На його думку, процедура оскарження у кримінальному процесуальному порядку протиправних дій та бездіяльності державних органів, вчинених у рамках справи щодо видачі (екстрадиції) позивача не передбачена КПК України та фактично неможлива. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Наявність різних правових позицій ККС ВС у питанні щодо застосування положень ст. 49 КК та порядку визначення строків давності для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так, в Ухвалі ККС ВС від 22.05.2018 у справі № 665/2387/14-к та у Постанові ККС ВС від 26.05.2020 у справі № 127/6935/16-к зроблено висновок, що факт ухилення особи від досудового розслідування та суду є обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 1183-VIIвід 08.04.2014). Час такого ухилення дорівнює часу зупинення перебігу давності диференційованого строку, а загальний строк п`ятнадцять років спливає далі, незалежно від ухилення. Відтак, у разі підтвердження факту ухилення особи від слідства, строки давності для неї становлять п`ятнадцять років із часу вчинення інкримінованого злочину. Натомість у Постановах ККС ВС від 23.03.2020 у справі № 750/11812/17) та від 17.11.2020 у справі № 333/6733/16-к викладено протилежний висновок, який зводиться до того, що оскільки в ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014) йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності, з дня з`явлення особи, яка ухилялась від слідства або суду, із зізнанням або її затримання, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а триває. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятися від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, зазначений у законі, тобто у диференційований строк. В той час як визначений статтею п`ятнадцятирічний строк є спеціальним недиференційованим строком давності, по закінчені якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у тому разі, коли вона протягом цього терміну ухилялась від слідства або суду.

Спірним у цій справі є питання щодо того, яка редакція Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (№ 615) підлягає застосуванню до спірних правовідносин, зокрема: 1) та, що була чинною на момент звернення особи із заявою про видачу спеціального дозволу на користування надрами; 2) та, що була чинною на момент розгляду уповноваженим органом заяви особи про видачу спеціального дозволу на користування надрами. Наявність різних правових позицій, викладених колегіями суддів СП КАС ВС. У постанові від 18.09.2018 у справі № 816/1053/16 суд виснував, що зважаючи на неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплену у ч. 1 ст. 58 Конституції України, під час розгляду заяви позивача повинен потрібно було керуватись нормою пп. 8 п. 8 Постанови № 615, яка була чинною на момент подання позивачем заяви про видачу спеціального дозволу на користування надрами, незалежно від того, що у подальшому (з 12.04.2016) норма даного підпункту виключена. Правова позиція аналогічного змісту наведена у постановах від 02.10.2020 у справі № 826/1236/17 та від 22.12.2020 у справі № 817/856/16. Натомість, у постанові від 09.09.2020 у справі № 826/10971/16 суд виходив з положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, якими від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб вимагається діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому дійшов висновку, що рішення за результатами розгляду заяви про надання спеціального дозволу приймається за законом, що діє на час прийняття рішення.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постанові від 22.05.2020 у справі № П/811/1996/17 та інших, щодо застосування п. 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, та ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (№ 877-V): якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти несвоєчасної та не у повному обсязі виплати заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, то вживаються заходи щодо притягнення об'єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень. В такому випадку норми ч. 11 ст. 7 Закону № 877-V не застосовуються під час притягнення об'єкта відвідування до відповідальності за вказані правопорушення.

Відступлення від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, зокрема про те, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у категорії справ стосовно соціального захисту слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період, а тому висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом є безпідставними.

Відступлення від висновку, викладеного в постанові ВСУ від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц про те, що Державне казначейство України є учасником системи електронних платежів і на нього поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", у тому числі й щодо обов'язку здійснити перерахунок коштів у триденний строк. На переконання колегії суддів КГС ВС строк для здійснення переказу коштів на виконання рішення суду (безспірного списання коштів державного бюджету за судовим рішенням про стягнення пені) визначено Порядком взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 09.03.2016, що становить п'ять робочих днів з дня надходження до Державної казначейської служби України виконавчого документа (або після надходження документів, які свідчать про усунення обставин, що були підставою для зупинення (відкладення) безспірного списання коштів).

Відступлення від висновків, викладених у Постановах ККС ВС від 06.09.2018 у справі № 727/6661/15-к, від 19.09.2018 у справі № 347/350/16, від 15.11.2018 у справі № 686/873/17, про те що особа як суб`єкт інкримінованого йому злочину відповідає загальним ознакам суб`єкту злочину (статті 18, 22 КК), тим самим обґрунтували похідний висновок, що у ст. 369-2 КК йдеться про використання особою такого впливу, який не є службовим, зокрема і не пов`язаного та не обумовленого владою, службовим становищем чи повноваженнями особи. На переконання колегії суддів ККС ВС у кримінально-правовій нормі ч. 2 ст. 369-2 КК йдеться про використання не будь-якого впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, а лише про зловживання таким впливом, який безпосередньо пов`язаний з наявністю у суб`єкта злочину влади, службового становища чи повноваженнями та обумовлений ними. Отже, йдеться про зловживання службовим (в широкому розумінні) впливом особою, яка має такий вплив, що вказує на те, що суб`єктом цього злочину може бути лише певна особа (відповідно до ч. 2 ст. 18 КК такий суб`єкт називається спеціальним).

Виключна правова проблема полягає у неоднаковому застосуванні п. 8 підрозд. 1 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК, зокрема, при вирішенні питання: за наявності яких умов (настання яких юридичних фактів) відбувається зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню у разі прощення (анулювання) кредитором боргу позичальникові (як-от самостійне визначення податковим органом суми отриманого доходу у національній валюті шляхом застосування гривневого еквіваленту (постанова КАС ВС від 21.05.2019 у справі №1940/1610/18); підписання між кредитором та позичальником додаткового договору про повернення кредиту в національній валюті (постанова КАС ВС від 18.01.2021 (справа №120/935/19-а), чи інші умови).

Юрисдикція спору за позовом фізичної особи до Дердавної податкової служби про визнання дій протиправними та визнання інформації щодо обсягу виручки ФОП за 2008-2011 роки такою, що не відповідає дійсності.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 щодо застосування ст.ст. 16 ЦК та 20 ГК. Так, положення ст.ст. 16 ЦК та 20 ГК не передбачають такого способу захисту права та інтересу як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. На переконання колегії суддів КГС ВС у випадку звернення особи з позовною вимогою про визнання відсутнім права на нарахування та стягнення орендної плати за договором оренди після спливу строку його дії, провадження у справі за такими вимогами необхідно закривати за відсутності юридичного спору, а не вирішувати питання про задоволення чи відмову у задоволенні цих вимог.

Юрисдикція спору за позовом юридичної особи ГО «Ірпінська спілка споживачів», що поданий в інтересах невизначеного кола споживачів міста Ірпеня, до юридичної особи КП «УЖКГ «Ірпінь» щодо зобов`язання здійснити перерахунок послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за певний період.

Юрисдикція спорів за позовом громадської організації «Ошукані Українці» до політичної партії «Слуга народу» про визнання протиправними дій політичної партії щодо процедури скликання та проведення поетапного з'їзду політичної партії, визнання протиправним та скасування рішення проведення поетапного з'їзду політичної партії, якщо сторони в справі не є суб’єктами владних повноважень та не є суб’єктами виборчого процесу в розумінні ст.ст. 273-277 КАС.

Відступлення від висновку, викладеного у постановах КАС ВС від 28.03.2018 у справі № 826/19452/16, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 30.01.2020 у справі № 140/167/19, від 11.11.2020 у справі № 140/168/19, від 18.12.2020 у справі № 807/203/16 про застосування положень Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції № 1128 в частині того, що недотримання порядку повідомлення скаржника та/або його представника, суб`єкта оскарження чи інших заінтересованих осіб не може вважатися формальним порушенням, навіть за умови участі таких осіб при розгляді скарги на дії державного реєстратора по суті, та є підставою для скасування рішення суб`єкта влади, прийнятого за результатами розгляду вказаної скарги. На переконання колегії суддів КГС ВС, факт присутності суб`єкта оскарження, інших заінтересованих осіб на засіданні комісії з розгляду скарги (під час якого вони можуть подавати пояснення та зауваження) свідчить про забезпечення права таких осіб на участь в розгляді зазначеної скарги, навіть у разі недотримання порядку щодо їх належного повідомлення, а відтак застосування вказаного підходу може спричинити скасування правомірного по суті рішення суб`єкта влади з одних лише формальних підстав за фактичної відсутності порушення прав осіб, залучених до розгляду скарги на дії державного реєстратора.

Відступлення від висновку, викладеного в Ухвалі ККС ВС від 18.01.2019 у справі № 760/120/18 про те, що апеляційний суд обґрунтовано повернув апеляційну скаргу на ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді, якою задоволено заяву адвоката та роз`яснено ухвалу слідчого судді, оскільки згідно зі ст. 380 КПК апелянт не є особою, яка має право оскаржити це рішення в апеляційному порядку. На переконання колегії суддів ККС ВС відповідно до положень ч. 4 ст. 380, і п. п. 9-2, 10 ч. 1 ст. 393 КПК представник юридичної особи, щодо майна якої вирішується питання про накладення арешту на майно, яке може бути предметом спеціальної конфіскації, як сторона кримінального провадження та учасник судового провадження має право на апеляційне оскарження судових рішень, які стосуються його інтересів.

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, про те, що умови кредитного договору, за якими сторона повинна сплатити крім відсотків за користування кредитом ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК ці умови договору є недійсними.