ОП КГС ВС вбачає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах КГС ВС від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК - стягнення інфляційних втрат за такий місяць. ОП КГС ВС виснувала про таке: У судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць. ОП КГС ВС вважає за доцільне роз'яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. ОП КГС ВС не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку ст. 625 ЦК, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

ОП КГС ВС вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КГС ВС від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, оскільки у цій справі суди попередніх інстанцій правильно застосували приписи п. 3 Р. III Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ та дійшли вірного висновку стосовно можливості стягнення грошових коштів з підприємства, що включене до затвердженого цим Законом Переліку, зокрема Акціонерного товариства "Українська залізниця". ОП КГС ВС сформувала висновки щодо застосування норми права. Відповідно до п. 3 р. ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Cистемний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

ВП ВС звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, позиція ВП ВС в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23.05.2018 у справі № 243/6674/17-к. ВП ВС зауважує, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК (ч. 3 ст. 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак КС України, розглядаючи положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абз. пп. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2010 № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємозв`язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду). Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали. З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к ВП ВС дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок. Оскаржуваний наказ відповідача про проведення документальної позапланової перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень. Наказ виданий СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС відповідно до вимог пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки. Беручи до уваги зазначене, а також практику ВП ВС щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.

ОП ККС виснувала, що з огляду на положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст.3 КК, саме собою встановлення в Законі № 1768-ІІІ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст. 190 КК) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою небуло жодних правових підстав для її призначення цій особі

КП КГС ВС зазначила, що за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов'язки юридичної особи (ст. 239 ЦК). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. КП КГС ВС констатувала, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства. ОКРЕМА ДУМКА судді Кондратової І.Д.

Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд ВП ВС. Оскільки справа № 916/313/18 вже була повернута ВП ВС на розгляд колегії суддів КГС ВС, вона не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Постановою ВП ВС від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 уточнено висновок викладений у постанові ВП ВС від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц та зазначено, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. тому висновок викладений у постанові ВП ВС від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа - неактуальний

Позиція колегії суддів щодо відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні ККС ВС від 19.02.2019 (справа №127/4482/17) та згоди з рішеннями ККС ВС від 05.02.2020 (справа №340/114/19) вказує на суперечливі та взаємовиключні обставини, які не узгоджуються з підставами, передбаченими ч. 2 ст. 434-1 КПК, щодо передачі провадження на розгляд ОП ККС ВС.

Враховуючи, що жодна із касаційних скарг не містить посилання на порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав прийняття справи до розгляду. Крім того, питання дотримання правил юрисдикції з подібними підставами та предметом позову неодноразово розглядалося ВП ВС та сформульовано відповідний правовий висновок щодо застосування правил визначення юрисдикційності цієї категорії спорів. ВП ВС у постановах від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18, від 28.08.2019 у справі № 752/8287/18, від 13.11.2019 у справі №755/9215/15-ц, від 27.11.2019 у справі № 442/2852/17, від 27.11.2019 у справі № 826/2371/16 уже визначила юрисдикційність тотожних справ, вказавши, що такий спір не є публічно-правовим, має приватноправовий характер, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Рішення у дисциплінарній справі не можна вважати особливими і непереборними обставинами, з якими пов`язано право на оскарження рішення, яке набрало законної сили. Тож застосування екстраординарної процедури перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, з такої підстави, як наявність рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарній справі, є порушенням принципу верховенства права, зокрема принципу правової визначеності.

Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними договору щодо відчуження (продажу) учасником господарського товариства частки в статутному капіталі ТОВ, усіх наступних правочинів щодо цієї частки, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ, а також про скасування записів в Реєстрі, позивачка, яка є дружиною і спадкоємицею відчужувача, прагне змінити розподіл часток у статутному капіталі ТОВ «Спецпроект» для відновлення становища, яке існувало до виконання спірних договорів. Звідси у цій справі існує спір, що виник з правочинів щодо часток у ТОВ. Між сторонами оспорюваних правочинів не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. Отже, як оскаржуваний так і наступні договори щодо подальшого відчуження частки в статутному капіталі ТОВ, не є правочинами у сімейних чи спадкових правовідносинах. Тому, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги, зазначені вище, мають розглядатися господарським судом. При цьому застосуванню підлягає саме п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК, оскільки спір стосується оскарження правочинів щодо відчуження часток у статутному капіталі товариства і не стосується питань участі позивачки у створенні, діяльності, управлінні або припиненні ТОВ.

Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову. Враховуючи наведене, ВП ВС у цій справі не може розглядати питання про відступлення від висновків КЦС ВС щодо припинення основного зобов`язання на підставі ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі даної справи.

ВП ВС вважає, що підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах КЦС ВС, викладеного у постанові від 02.04.2020 у справі № 471/162/14-ц, КГС ВС, викладеного у постанові від 05.02.2019 у справі № 49/157-06, а також ВСУ, викладеного у постанові від 12.04.2017 у справі № 676/1958/16-ц, відсутні. Правові висновки у вказаних справах обґрунтовано тим, що у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні, однак у визначені ст. 1281 ЦК строки стягувач не вчинив дії щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій приписи ст. 1281 ЦК до спірних правовідносин не застосовувалися. Адже суди, вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження та про заміну сторони у справі, відмовили стягувачу в задоволенні відповідних заяв не через пропуск кредитором визначеного ст. 1281 ЦК строку пред`явлення вимог до спадкоємців, а з інших підстав. Так само відсутні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах КЦС ВС, викладеного у постанові від 23.01.2019 у справі № 2-2697/11, оскільки у цій справі державний виконавець зупинив виконавче провадження у зв`язку зі смертю боржника до встановлення правонаступництва, тому вимоги про заміну сторони виконавчого провадження - боржника його правонаступником підлягають задоволенню. Натомість у справі, що розглядається, державний виконавець виконавче провадження не зупиняв, а виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі смертю боржника.

Питання належного виконання відповідачем вимог закону щодо дотримання процедури з оцінки впливу на довкілля планової діяльності знаходяться поза зобов`язальними відносинами сторін справи і підлягають державному контролю зі сторони уповноваженого органу в порядку, визначеному чинним законодавством. Позаяк позивач не позбавлений права на оскарження в судовому порядку рішень, дій чи бездіяльності уповноваженого органу державної влади у процесі здійснення оцінки впливу на довкілля за таким повідомленням відповідача про планову діяльність. З огляду на викладене ВП ВС дійшла висновку, що заявлені у справі вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, адже зі змісту вимог не вбачається наявності між сторонами справи юридичного спору в розумінні ст. 124 Конституції України.

БП КГС ВС сформувала висновки щодо застосування норм права Умовою видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду відповідно до пп. 19.4 п. 19 р. ХІ "Перехідні положення" ГПК протягом строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення. Під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Початок відліку строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього боржника пов'язаний з юридичним фактом - датою закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство. У разі закриття провадження у справі про банкрутство цього боржника за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013 виконавче провадження, яке було закінчено у зв'язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури, може бути розпочате знову.