ВП ВС не вбачає підстав для розгляду питання про відступ від правових висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах ВСУ від 14.09.2016 у справі № 3-705гс16 та від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15, оскільки правовідносини, що виникли у цих справах та у справі № 761/21994/15-ц не є подібними. ВП ВС зазначила, що у вказаних справах ВСУ визнав оскаржувані договори недійсними на тій підставі, що згода на їх укладення вимагалася умовами інших договорів.

Зазначена КЦС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд ВП ВС судова практика ВП ВС не є релевантною, оскільки у постановах не вирішувалося питання про встановлення факту поранення та причинно-наслідкового зв`язку між пораненням та збройною агресією російської федерації проти України. ВП ВС вже висловлювалася правова позиція щодо неможливості встановлення в судовому порядку юридичного факту поранення.

ВП ВС визначила, що процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Як у випадку невиконання вимог ст. 296 КАС щодо форми та змісту скарги, так і вимог щодо дотримання строку апеляційного оскарження, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - апеляційна скарга залишається без руху. Водночас неусунення певних недоліків скарги передбачають різні правові наслідки, а саме: - повернення судом апеляційної інстанції скарги - у разі неусунення недоліків щодо її форми та змісту, визначених у ст. 296 КАС (п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС), при цьому скаржник не позбавлений права знову подати апеляційну скаргу з дотриманням встановлених до неї законом вимог; - відмова судом апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження - у разі неусунення недоліків, пов`язаних із недотриманням вимог щодо дотримання строку та ініціюванням перед судом питання про його поновлення, що також є передумовою для відмови в подальшому у відкритті провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення (п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 299 КАС). На переконання ВП ВС, до поданої з пропуском строку скарги (без клопотання про його поновлення чи з визнанням судом вказаних у ньому підстав неповажними), яка, крім цього, має інші недоліки, і ці недоліки скарги після залишення її судом без руху не усунуто, зокрема й не подано відповідного клопотання із зазначенням інших причин для його поновлення, слід застосовувати наслідки, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження. Наявність передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС підстави для повернення скарги, а саме неусунення її окремих недоліків щодо форми та змісту (не пов`язаних з недотриманням процесуального строку) після залишення скарги без руху, поряд з відсутністю передумов для поновлення строку, не виключає відмову у відкритті провадження за такою скаргою саме з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС. Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.

ВП ВС констатувала, що висновки, викладені у постанові від у справі №469/1044/17, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин, які склалися у справі №916/1426/18. У зазначених справах відмінними є предмет та підстави позовів, а також встановлені фактичні обставини. У справі №469/1044/17 йдеться про особливий статус земель водного фонду (прибережних захисних смуг), розташування яких вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 ЗК. Тоді як, у справі № 916/1426/18 стосується нерухомого майна бази відпочинку «Сокіл», власником якого, була держава Україна в особі КМУ та МОУ, яке незаконно вибуло з її володіння.

Зважаючи на те, що судові рішення, на які покликається колегія суддів в ухвалі про передачу, не є подібними з обставинами цієї справи, а інших відомостей про судову практику, яка б свідчила про виключну правову проблему, не наведено, кількісний критерій існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах не підтвердився.

ВП ВС дійшла висновку, що лише у поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 заявив про порушення судами попередніх інстанцій ст. 7 та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, не посилаючись при цьому на відповідні судові рішення ОП ВС іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, ВП ВС неодноразово висловлювалась з приводу юрисдикції спорів про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, зокрема у постановах від 17.10. 2018 у справі № 826/17908/14, від 06.11.2019 у справі № 826/3051/18.

ВП ВС вказала, що колегія суддів КАС ВС не навела жодних мотивів у зазначеному судовому рішенні на підтвердження того, у чому саме полягає виключна правова проблема у контексті спірних правовідносин. Немає належного правового обґрунтування того, що спірні правовідносини, які врегульовані законодавчими нормами, допускають їхнє множинне тлумачення та породжують відповідну правову невизначеність. Посилання на правову позицію постанови ВСУ від 17.02.2015 в цій справі є недоречним, оскільки спірні правовідносини у зазначеній справі та справі № 480/3310/19, виникли за різних і неподібних фактичних передумов.

ВП ВС виснувала, що спір між ТОВ та колишнім учасником щодо майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Спір у цій справі виник з правовідносин щодо створення, управління, діяльності господарського товариства та виходу одного з учасників товариства з цього товариства. Спір виник також з приводу майна, яке однією зі сторін спору - товариством вважається таким, що внесено як вклад учасника та належить товариству на праві власності, та з приводу реєстрації цього майна одним з учасників (колишнім учасником) товариства за собою, а тому такий спір підлягає розгляду у судах господарської юрисдикції.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 13.08.2020 у справі № 280/2917/19. Правовий висновок. До стажу роботи суддів судів загальної юрисдикції, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, не зараховується час роботи на посадах науково-педагогічних працівників.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 07.05.2020 у справі № 826/10147/18 та від 14.05.2020 у справі № 640/10608/19. Правовий висновок. Спори щодо оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, які ухвалені за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих у процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, чи укладено між замовником та учасником договір за наслідками цієї процедури.

ВП ВС зазначила, що висновки ВСУ, викладені в постановах від 23.04.2012 в справі № 21-3а12 та від 27.05.2014 у справі № 21-108а14, не суперечать один одному. Таким чином, на розгляд ВП ВС в цій справі передані питання, які не можуть бути вирішені нею як судом касаційної інстанції з огляду на положення ч. 2 ст. 341 КАС.

Оскільки ВП ВС вже висловлена правова позиція у подібних правовідносинах і постанова ВСУ від 05.07.2017 у справі № 6-459цс17 в якій зроблено правовий висновок, від якого КЦС ВС просить відступити, не є релевантною по відношенню до правовідносин, які виникли у цій справі, то підстав для прийняття справи до провадження не вбачається.

ІП КГС ВС вважає за доцільне конкретизувати правові висновки, викладені у постановах від 19.08.2019 у справі № 910/12487/18 та від 30.01.2020 у справі № 910/14949/18, на які посилається суд апеляційної інстанції у своїй постанові, зазначивши таке. За приписами п. 23 та 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5 (в редакції розпорядження АМК від 29.06.1998 № 169-р), (далі - Правила), службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що Рішення АМК має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки. Водночас положення ст. 40 Закону № 2210 та п. 16 названих Правил стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь у справі (зокрема, щодо наведення доказів) не обмежують цих осіб у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 19.03.2019 у справі № 752/17978/16-а. Правовий висновок. Для здійснення ефективного захисту та відновлення порушених прав громадян України, які є внутрішньо переміщеними особами, правонаступництво між пенсійними органами та заміна боржника виконавчого провадження у справі є виправданим та необхідним для виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

ОП ККС виснувала, що за змістом п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК потерпілий або його законний представник чи представник мають право на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції