Відступ від висновків КГС ВС, викладених у  cправах № 922/2934/19, № 922/1030/20, № 922/243/22, № 922/1782/21, № 922/787/20, № 922/1970/19, № 922/2932/19, № 922/3562/21, № 922/801/21, № 922/2008/21, № 922/2932/19, № 922/3834/19, № 922/979/21, № 922/1398/20, № 922/1398/20, № 922/4006/19, № 922/1822/20, № 922/4361/19, № 922/1172/20, № 922/2246/19, № 922/984/20, № 922/787/20, № 922/3960/19, щодо належності способу захисту про зобов'язання боржника повернути майно.

Відступ від висновків у питанні застосування статей 387, 391 ЦК щодо правової кваліфікації заявленого прокурором позову як віндикаційного, викладених у постановах КГС ВС від 12.06.2024 у справі № 918/938/23 та від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

Відступ від висновку, викладеного в постанові КГС ВС від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, про те, що зміст управління активами боржника Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, є тотожним змісту права власності.

Відступлення від висновку КАС ВС у постанові від 26.05.2020 у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження №К/9901/12587/18) щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.

Наявність протилежних правових позицій у застосуванні ст. 261 ЦК стосовно порядку визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна, відчуженого у процедурах банкрутства, з підстав визнання судовим рішенням недійсними результатів аукціону (торгів) з продажу майна боржника; • необхідність уточнення правової позиції та вирішення питання щодо наявності / відсутності підстав для відступу від однієї з них, викладених у постановах КГС ВС від 29.11.2022 у справі № 902/858/15 (902/310/21) або від 20.01.2022 у справі № 5009/4987/12 (908/25/21), стосовно застосування положень ст. 261 ЦК у питанні визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування боржником майна, відчуженого у процедурах банкрутства.

Наявність різної судової практики при вирішенні спорів, що стосуються наявності права на апеляційне/касаційне оскарження судових рішень про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» підприємствами, де працювала особа та, у яких, відповідно виникає обов’язок відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 16.12.2021 року у справі № 916/2796/20, щодо застосування ст. 215 ЦК України.

Відступлення (конкретизація) від викладеного у постанові ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах приписів ЗУ "Про захист прав споживачів" і ЗУ "Про банки і банківську діяльність" про оспорюваність умов кредитного договору щодо стягнення плати за управління кредитом, якщо цей договір був укладений до 13.01.2006. КЦС ВС вважає, що такий висновок слід поширити також на договори, укладені, починаючи з 13.01.2006, в яких є умови щодо сплати щомісячної комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів і пені.

Відступ від висновку щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спору про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, викладеного в постановах КАС ВС від 21.02.2024 у справі № 826/8774/16, від 12.06.2023 у справі № 420/8202/23, від 04.03.2025 у справі № 320/12042/23, від 16.02.2023 у справі № 640/4455/22.

Відступлення від висновків, викладених у постанові ВП ВС від 08.06.2022 у справі № 357/380/20, в ухвалі ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 820/4918/16, в ухвалі КАС ВС від 22.11.2019 у справі № 816/731/16 про те, що при закритті касаційного провадження не передбачено розподіл судових витрат. У справі, яка передається на розгляд ВП ВС КЦС ВС закрив касаційне провадження з підстав того, що касаційне провадження було відкрито помилково, тому колегія суддів вважає, що судовий збір підлягає поверненню відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір». Виключна правова проблема, яка полягає в кількісному складі суду при вирішенні питання про повернення судового збору.

Виключна правова проблема при застосуванні норм ч. 2 ст. 92 ЗК щодо можливості надання громадській організації осіб з інвалідністю України земельної ділянки у постійне користування для цілей, що не пов’язані з її статутною діяльністю (зокрема для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури).

Відступлення від висновків викладених у постанові від 20.11.2019 у справі № 344/8200/14-ц щодо застосування приписів ст. ст. 364 і 367 ЦК України, а саме : після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної власності припиняється; при виділі власнику частки зі спільного нерухомого майна, власникам, що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від площі інших співвласників, тобто має складати окремий об`єкт нерухомого майна; при виділі у власність позивачеві частини майна суд повинен у рішенні зазначити, яка частка виділяється відповідачам-співвласникам; якщо нерухоме майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, один із яких заявив вимогу про виділ йому частки з цього майна, то, задовольняючи цю вимогу, суд має виділити частку також іншому співвласнику-відповідачеві. Конкретизація згаданого вище висновку шляхом зазначення: – поняття «поділ» і «виділ» не є тотожними: у разі поділу майно, яке перебуває у спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються взагалі; у разі виділу частки чи припинення права на частку в спільному майні правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, якому виділяють його частку в натурі (тобто для решти співвласників режим спільної часткової власності зберігається); – винятком із цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, один із яких заявляє про виділ йому його частки. За такої ситуації застосовуються приписи статті 367 ЦК України про поділ цього майна між двома співвласниками, а не про виділ на підставі ст. 364 ЦК України; – за наявності трьох і більше співвласників майна, що перебуває у спільній частковій власності, за бажання виділу частки з боку лише одного співвласника застосовуються приписи статті 364 ЦК України про виділ частки такого співвласника; внаслідок виділу йому індивідуально визначеного майна право спільної часткової власності припиняється саме для цього співвласника, а інші співвласники мають решту майна на праві спільної часткової власності; – унаслідок виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється для того співвласника, який заявив про виділ йому в натурі частки у праві спільної часткової власності, а не для решти співвласників, які продовжують володіти майном на праві спільної часткової власності; – саме тому співвласнику, який заявив про виділ йому частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень інших співвласників, мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об’єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19 (провадження № 14-150цс23) щодо можливості подання прокурором позову в інтересах держави в особі НАН України. Цей висновок на думку колегії суддів зроблений без урахування та дослідження положень законодавства про існування належного компетентного органу виконавчої влади, бездіяльність якого після доведення прокурором про стверджуване порушення інтересів держави, мала би наслідком представництво прокурором в суді законних інтересів держави, а саме КМУ.

Відступ від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 09.10.2024 у справі № 904/205/23, про те, що є можливим визнання договору оренди земельної ділянки недійсним без обов’язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки у відповідних правовідносинах

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, про відсутність підстав для застосування положень абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (відмова у продовженні договору оренди) до об’єкта оренди – асфальтобетонне замощення, оскільки такий об’єкт не кваліфікується як приміщення в силу положень закону.