Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 10.02.2022 у справі № 530/1562/20 про те, що суд фактично не надав можливості особі, щодо якої застосовані примусові заходи медичного характера, виступити з промовою у судових дебатах та позбавив його права звернутися до суду з останнім словом. Таким чином, суд першої інстанції у зв`язку з позбавленням особи можливості виступити в судових дебатах та останнім словом не забезпечив сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, чим порушив принципи рівності та змагальності сторін, що з огляду на практику ЄСПЛ, не узгоджується з положеннями ст. 6 Конвенції щодо забезпечення справедливого судового розгляду. Такі порушення, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК, є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, та такими, які згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції. Оскільки апеляційний суд, перевіривши дане кримінальне провадження в апеляційному порядку, зазначених порушень вимог кримінального процесуального закону не виявив, скасуванню підлягає також й ухвала суду апеляційної інстанції.

Відступ від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 26.02.2025 у справі № 904/3870/23, про те, що приписами ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» не передбачено спеціального (особливого) порядку переходу окремих зобов’язань у матеріальному правонаступництві (боргів) у сфері теплопостачання, ніж шляхом укладення відповідного правочину про переведення боргу за погодженням з кредитором, як це вимагається загальними нормами ЦК України при сингулярному правонаступництві.

Відступ від правової позиції (її уточнення тощо), сформульованої КГС ВС у постанові від 20.03.2025 у справі № 911/1755/22 (911/3365/23)у подібних правовідносинах, а саме у застосуванні положень статей 17, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України від 06.07.1997 № 826-XIV) у вирішенні спору щодо заперечення проти платежу за векселем, зокрема з підстав його безтоварності. ОКРЕМА ДУМКА від 29.04.2025 судді КГС ВС Погребняка В.Я.

Відступ від правової позиції (її уточнення тощо), сформульованої КГС ВС у постанові від 26.03.2025 у справі № 911/1755/22 (911/1068/23)у подібних правовідносинах, щодо застосування статей 8, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України від 06.07.1997 № 826-XIV) і статей 177, 178, 194, 197 ЦК України, положення яких також належать до законодавства України про обіг векселів (ст.1 Закону України «Про обіг векселів в Україні»), ст. 88 Закону України «Про нотаріат» у вирішенні спору стосовно заперечення проти платежу за векселем. Окрема думка судді Погребняка В.Я.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 та інших судових рішеннях (постановах) зі схожими висновками, щодо поширення приписів ст. 233 КЗпП в частині, що стосується строку звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, на правовідносини, пов’язані з недотриманням законодавства про оплату праці, які виникли і після 19.07.2022.   Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми ст. 122 КАС, які є спеціальними при вирішенні питання, що стосується строку звернення у справах щодо проходження публічної служби. Ключовим є з’ясування питання щодо правової природи спору про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Адже ст. 233 КЗпП у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» зазнала змін, відповідно до яких правило, що «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком», – втратило чинність.

Відступлення від висновків, викладених ВП ВС у постановах від 05.06.2018 у справі № 805/4506/16-а та від 22.08.2018 у справі № 805/4505/16-а, як в частині можливості розгляду спорів цієї категорії справ судами адміністративної юрисдикції, так і щодо обов’язку суду у спорах цієї категорії перевіряти наявність чи відсутність спору між релігійною громадою та її учасником, корпоративного спору між учасниками релігійної організації з приводу її керівника.

Відступ від висновку (його уточнення), викладеного Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у постановах від 06.07.2022 у справі № 913/288/21 та від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22, щодо застосування статей 34, 38, 39 КУзПБ стосовно дотримання порядку розгляду заяв різних кредиторів до одного боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство. ОКРЕМА ДУМКА судді Білоуса В. В. від 21.05.2025 до ухвали від 21.05.2025 у справі № 917/538/24 (про передачу справи на розгляд Палати)

Відступлення від висновків викладних в постановах КАС ВС, КГС ВС та КЦС ВС про те, що зупинення провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ (п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, п. 5 ч. 1 ст. 236 КАС України) можливе лише за наявності доказів участі відповідної особи, військової частини, у якій вона проходить службу, у воєнних (бойових) діях у відповідному районі, а довідка військової частини про проходження служби під час дії воєнного стану, складена згідно з Інструкцією з діловодства ЗСУ, не є належним або достатнім доказом для застосування цієї норми.

Відступлення від висновків КАС ВС, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22, в якій судова палата вважала, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується без обмеження строку, якщо період затримки розрахунку регулюється приписами ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року (але розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, може бути зменшений, з огляду на правову позицію, викладену у постанові ВП ВС від 26.09.2019 року у справі № 761/9584/15-ц), після 19.07.2022 року цей строк повинен обмежуватися шестимісячним строком, якщо невиплата належних працівникові сум при звільненні триває.

Відступ / уточнення правових висновків, викладених, зокрема, у постанові КГС ВС від 22.08.2025 у справі № 914/2182/24 щодо можливості розподілу судових витрат на правничу допомогу, пов’язаних із поданням заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції; • наявність протилежних та суперечливих висновків щодо можливості включення до судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката складення та подання до суду заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. ОКРЕМА ДУМКА судді Г. Вронської від 08.09.2025, cправа № 914/1493/24 ОКРЕМА ДУМКА судді Верховного Суду Кролевець О.А. від 08.09.2025 у справі № 914/1493/24

Відступ від висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 16.04.2025 у справі №  911/3602/21 та від 28.01.2025 у справі № 910/16479/23 або уточнення висновків, викладених у постанові ОП КГС ВС від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, щодо предмета доказування у спорах про стягнення за банківською гарантією.

Відступлення від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 13.02.2018 у справі № 193/877/16-а, від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17, від 16.06.2022 у справі № 644/8266/17 та інших, про те, що додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров’ю має нараховуватись та виплачуватись в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 21.06.2023 у справі № 380/24050/21, про те, що правила визначення доплати за науковий ступінь та вчене звання, установлені пп. 2 п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», поширюються на всіх військовослужбовців, які мають такі наукові ступені та вчені звання, окрім тих військовослужбовців, які проходять службу у вищих військових навчальних закладах, яким така доплата має встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені ст. 59 Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту».

Відступлення від висновку щодо застосування норм процесуального права (шляхом конкретизації), викладеного у постанові ВП ВС від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), з одночасним висновком про те, що: «ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення (з вирішенням питання про поновлення вказаного строку або без його вирішення) не входить до переліку ухвал, який визначено у ч. 1 ст. 353 ЦПК України як такі, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому така ухвала (ухвали) не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті справи й окремо від рішення, ухваленого після скасування заочного рішення суду. Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на вказану ухвалу. Заперечення на цю ухвалу та мотиви її постановлення можуть бути об`єктом апеляційного перегляду виключно у разі подання апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті спору відповідно до правил, передбачених ч. 2 ст. 353 ЦПК України. Таке відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження є розумним обмеженням, покликаним перешкодити хаотичному руху справи і є передбачуваним для заявника з огляду на зміст ст. 353 ЦПК України. Такий підхід уможливлює повноваження суду апеляційної (касаційної) інстанції в межах одного судового провадження скасувати як ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд заочного рішення (з вирішенням питання про поновлення вказаного строку або без його вирішення), скаргу на яку судам першочергово належить розглянути, так і рішення суду (судів), ухваленого після скасування заочного рішення суду. Метою оскарження такої ухвали є відновлення дії (законної сили) безпідставно скасованого заочного рішення суду, а не такий самий новий перегляд справи з ухваленням судом апеляційної (касаційної) інстанції нового рішення, оскільки в цьому разі негативні наслідки оскарженої ухвали суду першої інстанції про скасування заочного рішення не усуваються. Тому у наведеній ситуації суд апеляційної (касаційної) інстанції при скасуванні ухвал (ухвали) суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд заочного рішення (з вирішенням питання про поновлення вказаного строку або без його вирішення), та одночасно рішення суду, ухваленого після скасування судом першої інстанції заочного рішення суду, не ухвалює нове рішення або рішення про залишення в силі раніше скасованого заочного рішення, оскільки скасування відповідної ухвали має наслідком відновлення дії (законної сили) такого заочного рішення, про що суд може вказати у висновку мотивувальної частини постанови».

Виключна правова проблема, яка полягає у можливості застосування ч. 6 ст. 164 ГПК до позовів про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, поданих до набрання чинності «ЗУ Про внесення змін до ЦК України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», та визначення обов'язків прокурора при зверненні з такими позовами в контексті застосування ч. 5 ст. 302 ГПК, ч. 2 ст. 11 «ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ч. 5 ст. 390, ст. 387, ст. 388 ЦК