Ухвала від 24.05.2025: розгляд касаційної скарги відбудеться 26.03.2025 перерва до 14.05.2025 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду.

Здійснено відступ

Посилаючись на необхідність вирішення питання юрисдикційної належності цього спору, КГС ВС зазначив, що у касаційній скарзі відсутні доводи з приводу порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. ВП ВС також зазначає, що позивачі, які оскаржують судове рішення, брали участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляли про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Більше того, у позовній заяві громадянин Болгарії ОСОБА_1 , громадянин Латвії ОСОБА_2 , громадянин України ОСОБА_3 вказували, що позовні вимоги спрямовані на поновлення порушеного цивільного права позивачів, спірні правовідносини виникли на підставі вчинення нотаріусами цивільно-правових договорів, тобто цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судом за правилами господарського судочинства. Позивачі, звертаючись до ВС з касаційною скаргою, також не обґрунтували порушення судами попередніх інстанцій правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах. При цьому посилання на висновки КАС ВС, які колегія суддів КАС ВС навела в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд ВП ВС, не може вважатись дотриманням вимог п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України, оскільки ця норма передбачає, що відповідні обґрунтування має надати учасник справи, який оскаржує судове рішення. ВП ВС виклала правовий висновок щодо предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах у постанові від 04.06.2019 у справі № 821/1504/17.

ВП ВС звертає увагу, що такі ж питання вже були предметом дослідження в справі № 727/9565/22 (ухвала ВП ВС від 29.05.2024 у справі № 727/9565/22) Тоді ВП ВС зазначила: «Передаючи справу на розгляд ВП ВС, КЦС ВС уважав наявною виключну правову проблему в питанні, пов`язаному не із законністю та обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення, доводами касаційної скарги та взагалі вирішенням спору по суті, а з вирішенням процедурного питання, зокрема визначення складу суду при формуванні протоколів авторозподілу матеріалів між суддями, а саме клопотань про повернення судового збору. Тобто перешкод для вирішення спору у справі … по суті у КЦС ВС немає … Оскільки саме КЦС ВС відкрив провадження за касаційною скаргою, судовий збір за подання якої просить повернути позивачка, то розгляд її клопотання віднесено до повноважень КЦС ВС» КЦС ВС не врахував попередньої позиції щодо повноважень і складу суду, який має право розглядати справу, та повторно передав подібне правове питання на розгляд ВП ВС.

КГС ВС не виклав проблемного правозастосування при вирішенні справ у подібних правовідносинах, в яких судами різних юрисдикцій чи інстанцій було б сформовано різну практику, а передача цієї справи на розгляд ВП ВС була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Питання застосування норм матеріального та процесуального права вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Таким чином, на розгляд ВП ВС у цій справі передано питання, яке може бути вирішено КГС ВС як належним судом.

Оголошено постанову ВС вступну та резолютивну частину. Повідомлено про прийняття постанови з окремими думками. Також повідомлено, що за наслідками розгляду касаційної скарги прийнято окрему ухвалу ВС (з протоколу с\з)

ЗП КГС ВС відступила від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 у справі № 917/565/22, щодо того, що, оскільки спірний об’єкт оренди за договором оренди - асфальтобетонне замощення не є приміщенням в силу положень закону, а тому не підпадає під дію абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». ЗП КГС ВС виснувала, що:  поняття «приміщення», про яке йдеться в абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону, слід сприймати та тлумачити не тільки як окрему (одну) частину внутрішнього об’єму будівлі, обмеженою будівельними елементами, з можливістю входу і виходу (вузькоспеціальне значення), але й для інших об’єктів оренди, визначених у ч. 1 ст. 3 цього Закону;  «приміщення», про яке йдеться в абз. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», має кваліфікуватися (сприйматися) як об’єкт оренди, визначений у ч. 1 ст. 3 Закону: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини), інше окреме індивідуально визначене майно, та яке, відповідно до зазначеної норми права, є об’єктом оренди за договором оренди державного чи комунального майна, укладеного між сторонами у відповідних правовідносинах. У справі висловлена окрема думка (з протоколу с/з)

Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (з протоколу с\з)

ВП ВС звернула увагу на те, що послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства (у порядку ст. 54 ГПК України), наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства. Про це зазначив і КГС ВС в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд ВП ВС: у цій категорії спорів (за таких подібних спірних правовідносин) існує чітка та стала судова практика, що сформувалася на підставі висновків ВП ВС, викладених у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, а також з урахуванням ухвал ВП ВС від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18, від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18, від 15.09.2020 у справі № 904/920/19. Викладене свідчить про сталість правових висновків ВП ВС в цьому питанні.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок.

За встановленими у справах № 922/2737/23 та № 910/3663/19 обставинами, позовні вимоги стосуються стягнення заборгованості, яка виникла за різні періоди. До того ж, редакція статті 8 Закону № 1730-VIII, з посиланням на яку обґрунтовані позовні вимоги у справі № 922/2737/23, взагалі не існувала на час ухвалення КГС ВС постанови у справі № 910/2663/19. Наведене у сукупності свідчить про те, що вищезгадані справи не є подібними ані за підставами і предметом позовів, ані за правовим регулюванням правовідносин сторін. Окрім наведеного, ОП КГС ВС зазначає, що законодавством України чітко і однозначно визначено порядок і строки набрання чинності законами та підзаконними актами. Постановою НКРЕКП від 28.04.2017 № 615 затверджені зміни до постанови від 30.09.2015 № 2493 «Про затвердження Кодексу газотранспортної системи», які набували чинності з дня, наступного за днем опублікування цієї постанови в офіційному друкованому виданні - газеті «Урядовий кур’єр» (крім абз. 23 пп. 1 п. 7 Розділу ІІ Змін до постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, який набирає чинності з 01.07.2017). Оскільки опублікування постанови НКРЕКП від 28.04.2017 № 615 в газеті «Урядовий кур’єр» було здійснено 06.05.2017, то вищезгадані зміни до Кодексу ГТО набули чинності саме з 07.05.2017, про що вказано в ухвалі суду про передачу даної справи на розгляд ОП. Законодавством не передбачено застосування відповідних нормативно-правових актів до того, як вони набули чинності (тобто вступили в силу). Відтак, у даному конкретному випадку, умови і строки набрання чинності постановою НКРЕКП від 28.04.2017 № 615, а відповідно і затвердженими в ній змінами до Кодексу ГТО, наведені безпосередньо у названій постанові, тому темпоральне застосування відповідної редакції Кодексу ГТС є чітко визначеним і зрозумілим.

Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду

Передаючи справу № 910/18526/21 на розгляд КП, колегія суддів КГС ВС у контексті положень ч. 1 ст. 302 ГПК України не навела вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтовану необхідність у відступі від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21. При цьому КП враховує, що з моменту ухвалення постанови КП КГС ВС від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 не відбулось ані зміни закону, ані зміни судової практики, що б свідчило про правову виправданість повторного передання з тих самих питань справи на розгляд КП.

ВП ВС дійшла висновку, що правовідносини у справі № 633/408/18 та у справі № 922/2185/19 не є подібними У пункті 10.23 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 ВП ВС зауважила, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, і це не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави. Натомість у справі № 922/2185/19 прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом, у якому, зокрема, просив повернути державі земельну ділянку, передану в користування відповідачеві на підставі договору оренди. Право власності на спірну земельну ділянку з 29.01.2021 перейшло до територіальної громади в особі Богодухівської міської ради в порядку, встановленому законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Отже, під час розгляду справи № 922/2185/19 відбулася зміна власника спірної земельної ділянки (з держави на територіальну громаду), а прокурор звернувся з позовом про повернення земельної ділянки відповідачем, якому земельну ділянку надано в користування на підставі договору оренди. Крім того, у суду під час розгляду справи № 633/408/18 не було підстав для застосування ст. 52 ГПК України, на яку посилається КГС ВС.

ОП ККС ВС виснувала: якщо при призначенні неповнолітньому покарання з урахуванням положень статей 99 – 102 КК, таке покарання буде нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, додатково посилатись на ст. 69 КК не потрібно.