З протоколу с\з: оголошується постанова ВС. Постанова прийнята з окремими думками та збіжними думками ВС

Відступлення від висновків, сформульованих у постанові ВСУ від 19.08.2014 у справі № 923/945/13 та застосованих у постановах КГС ВС від 10.07.2018 у справі № 922/3535/15 та від 11.07.2018 у справі № 908/1490/17. ВП ВС дійшла наступних висновків, незалежно від того, як сторони договору відступлення права вимоги охарактеризували (найменували) наявне зобов`язання: як таке, що належить кредиторові на підставі правочину, чи таке, що випливає із судового рішення, яким вирішено спір з приводу виконання відповідного правочину, - зазначена обставина не змінює правової природи наявного зобов`язання. У зв`язку із наведеним укладення договору цесії після ухвалення судового рішення так само має наслідком заміну сторони у матеріальних правовідносинах. Під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може порушити межі судового розгляду і вийти за межі вирішуваного процесуального питання, констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним згідно з імперативним приписом закону або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору. Суд має з`ясувати, чи загалом належало первісному кредиторові право вимоги до боржника станом на момент його відступлення, перевірити чинність вимоги на час звернення до суду з відповідною заявою, а також дослідити, чи закон не встановлює заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.

Оскільки ОП КЦС ВС в ухвалі про передачу справи фактично ставить на вирішення ВП ВС питання, яке стосується зміни предметної юрисдикції спорів щодо реєстрації місця проживання, наявність або відсутність підстав для розгляду ВП ВС цієї справи має визначатись з урахуванням вимог ч. 6 ст. 403 ЦПК України. Відповідач у справі оскаржує судові рішення з інших підстав, ніж порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, касаційну скаргу не обґрунтував порушенням судами попередніх інстанцій правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Зі змісту судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вбачається, що відповідач, який оскаржує судове рішення, заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Умови, визначені в ч. 6 ст. 403 ЦПК України, при передачі справи не були враховані, що не відповідає вимогам наведеної норми процесуального права та унеможливлює передачу справи на розгляд ВП ВС.

КГС ВС в ухвалі про передачу не виклав проблемного правозастосування при вирішенні справ саме у подібних правовідносинах, в яких суди різних юрисдикцій чи інстанцій сформували б різну практику щодо комплексного застосування ст. 192, 193 ГПК України (статей 207, 208 ЦПК України), ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 123, 124, 134 ЗК України. До того ж не навів аргументів, чому визначене в ухвалі про передачу правове питання не може бути вирішене самим КГС ВС під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

Ураховуючи тлумачення поняття «висновок щодо застосування норми права», ОП вбачає, що у справі № 910/5958/20 колегія суддів КГС не робила власних правових висновків щодо застосування норм ст. 16, 203, 215, 228 ЦК, а лише здійснила правову оцінку застосування судами попередніх інстанцій ст. 5, 4 ГПК у спірних відносинах в межах встановлених судами попередніх інстанцій обставин конкретної справи. Отже, проаналізувавши наведені колегією суддів в ухвалі від 25.06.2025 у справі № 912/1769/24 аргументи для розгляду цієї справи ОП КГС ВС, об’єднана палата вважає, що мотиви колегії суддів зводяться до необхідності відступу саме від висновків касаційного суду у справі № 910/5958/20, а не від висновків щодо застосування норм права. З окремою думкою судді Кібенко О. Р. та судді Рогач Л. І.

Справу передано на розгляд ОП КГС ВС. Наявна окрема думка суддів Вронської Г.О. та Кролевець О.А. (протокол с/з) Підстави передачі: необхідність відступу / уточнення правових висновків, викладених, зокрема, у постанові КГС ВС від 22.08.2025 у справі № 914/2182/24 щодо можливості розподілу судових витрат на правничу допомогу, пов’язаних із поданням заяв про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Обґрунтовуючи необхідністьпередачі справи, КГС ВС зазначає, що виключна правова проблема щодо тлумачення положень Порядку № 647 стосовно скорочення строків експлуатації вантажних вагонів та можливості відшкодування збитків власникам вантажних вагонів у зв`язку з неможливістю їх експлуатації всупереч строку служби, визначеного технічними рішеннями ... Оскільки 04.06.2025 ВП ВС повернула цю справу КГС ВС з огляду на відсутність підстав для передачі справи на її розгляд (відступ від висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати цього ж касаційного суду), повторна передача 30.07.2025 цієї справи на розгляд ВП ВС з підстав наявності виключної правової проблеми відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України не відповідає вимогам ч. 6 ст. 303 ГПК України.

Відступлення від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 18.06.2024 у справі № 910/6143/23, від 25.06.2024 у справі № 910/3017/23, від 04.06.2024 у справі № 910/12439/22, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21, від 10.04.2024 у справі № 910/8568/23, від 17.04.2024 у справі № 910/2438/23, від 31.10.2023 у справі № 910/3134/22, від 17.05.2023 у справі № 910/12859/20, оскільки сформульований у них підхід, за якого в подібних спорах єдиним відповідачем може бути Мін`юст, суперечить викладеним у цій постанові висновкам з посиланням на інші висновки ВП ВС, від яких вона не відступала, зокрема про склад сторін такого спору. Відступлення від висновків КГС ВС, викладених у постановах від 09.08.2023 у справі № 910/18929/21 та від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19, про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін`юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи таку вимогу можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права на підставі судового рішення згідно з положеннями частини третьої статті 26 Закону. Відтак зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань. Висновки ВП ВС. Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки. Водночас ВП ВС звертає увагу на свої висновки, викладені у пункті 8.24 постанови 05.11.2023 у справі № 910/15792/20, про те, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем у суді.

БП КГС ВС дійшла висновку, що грошові вимоги кредитора до боржника у справі про банкрутство, які випливають з факту визнання оспорюваного правочину недійсним, мають поточний характер, якщо спростування презумпції правомірності зазначеного правочину та його відпадіння як правової підстави для набуття майна відбулося після відкриття провадження у справі про банкрутство. Окрема думка судді КГС ВС Картере В. І.

Аналізуючи обставини справи № 910/3411/24 та № 910/5506/23, ОП КГС ВС дійшла висновку, що характер спірних правовідносин не є очевидно неподібним. Зокрема, означена справа № 910/5506/23 є подібною зі справою, що розглядається за предметом спору та правовим регулюванням спірних відносин лише в частині вимог про визнання недійсним звіту про оцінку майна. Водночас проаналізувавши висновки, які викладені у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, ОП КГС ВС констатує, що Верховний Суд у цій справі не сформулював правового висновку щодо застосування ч. 4 ст. 353 ЦК та ч. 3 ст. 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» саме у контексті визначення неналежності способу захисту порушеного права. У справі № 910/5506/23 відсутній правовий висновок у розумінні ст. 302 ГПК, від якого ОП КГС ВС могла б відступити. Наведене, у свою чергу, свідчить про необґрунтованість передачі цієї справи на розгляд ОП КГС ВС. Ухвала постановлена з окремою думкою судді Кібенко О. Р.

ВП ВС вважає, що обґрунтування КГС ВС необхідності відступу від висновків щодо застосування ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК України (ч. 8 ст. 129, ч. 1 ст. 221 ГПК України), викладених у постанові від 11.04.2024 у справі № 344/12148/23, не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, сформульовані КЦС ВС за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у справі № 909/399/24. Крім того, з ЄДРСР вбачається, що застосовані при вирішенні справи № 344/12148/23 висновки у справі № 285/5547/21 підтримані шляхом покликання об`єднаною палатою КЦС ВС у постанові від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21. Однак КГС ВС в ухвалі про передачу не наводить жодного мотиву і не ставить питання необхідності відступу від правового висновку Верховного Суду вищого пріоритету.

ВП ВС наголошує, що сама лише наявність у касаційній скарзі доводів про порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції не є достатньою підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. Справа може бути передана на розгляд ВП ВС на підставі ч. 6 ст. 403 ЦПК України виключно за умови, якщо немає всіх трьох зазначених в цій нормі права випадків. Посилання на висновки КАС ВС, які КЦС ВС навела в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд ВП ВС, не можна вважати дотриманням вимог п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК України, оскільки ця норма передбачає, що відповідні обґрунтування має надати учасник справи, який оскаржує судове рішення. Також не можна вважати дотриманням КЦС ВС вимог ст. 403 ЦПК України посилання постанову КЦС ВС від 27.11.2024 у справі № 308/13866/23, оскільки вона не є рішенням іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову.

ВП ВС дійшла висновку, що мотиви, зазначені в ухвалі ОП КЦС ВС від 30.06.2025, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 24.04.2018 у справі № 925/1165/14 відсутні. ВП ВС зазначає про те, що позивачка не згадувала про порушення судами правил предметної юрисдикції ні в судах першої та апеляційної інстанцій, ні в касаційній скарзі. ВП ВС вже неодноразово викладала у своїх постановах висновок щодо питання юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

У справі № 904/7769/21, від висновку у якій колегія суддів вважає за необхідне відступити, позов було залишено без руху з підстав, не передбачених чинним процесуальним законодавством, а саме ст. ст. 162, 164, 172 ГПК, що і стало підставою скасування касаційним судом відповідної ухвали та постанови. Натомість у справі № 910/9920/24, яку передано на розгляд ОП, як і у справі №910/13737/19, що переглядалася ВП ВС, суд повторно залишив позов без руху через сплату судового збору у меншому розмірі ніж встановлено законом, тобто його недоплату (п. 2 ч.1 ст.164 ГПК). Наведене свідчить про те, що у цьому разі відсутні передбачені ч. 2 ст. 302 ГПК підстави для передачі справи № 910/9920/24 на розгляд ОП задля відступу від висновку, викладеного в постанові, ухваленій за результатами здійснення касаційного провадження у справі № 904/7769/21, оскільки вони є різними за правовою природою підстав залишення позовної заяви без руху із застосуванням ч. 11 ст. 176 ГПК. Збіжна окрема думка судді Кібенко О. Р.

Земельна ділянка, яка передана на підставі оспорюваного договору оренди в користування відповідача, строк якого після його попередньої пролонгації на момент звернення з позовом до суду закінчився (ст. 16, 391, 785 ЦК України, стаття 34 ЗУ "Про оренду землі") Наявність договірних (зобов`язальних) відносин щодо спірного майна унеможливлює його повернення із застосуванням положень ст. 391 ЦК України Наявність договірних (зобов`язальних) відносин щодо спірного майна унеможливлює його повернення із застосуванням положень ст. 391 ЦК України. У разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, та невиконання орендарем свого обов`язку з повернення земельної ділянки, належним та ефективним способом захисту порушених прав орендодавця відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України є зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку, яка була предметом цього договору.