оголошено вступну та резолютивну частини постанови

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 19.02.2020 у справі № 2а-2378/11 та від 09.08.2023 у справі № 620/289/21. Правовий висновок.Суд закриває провадження у справі, предметом якої є розпорядження голови ради, прийняте ним у порядку реалізації повноважень, визначених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки право голови місцевої ради щодо зупинення дії рішення відповідної ради шляхом видання відповідних зауважень належать до його виключних дискреційних повноважень, а відтак ці розпорядження не є рішеннями суб’єкта владних повноважень у розумінні ст. 19 КАС, вони не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов’язків, а відтак і їх порушення, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування таких рішень голови не підлягають судовому розгляду, в тому числі в порядку адміністративного судочинства.

Відсутні підстави для відступу від висновку КЦС ВС у справі № 308/9100/19-ц про застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії / бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення. Положення ст. 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, ст. 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу. У разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на ч. 5 ст. 130 ГПК України, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність.

ВП ВС вже викладала у своїх постановах висновки щодо питання юрисдикції спору у подібних правовідносинах. КЦС ВС не посилається на незгоду з такими висновками Великої Палати Верховного Суду. ВП ВС сформульовано правовий висновок щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи. – за правилами цивільного судочинства потрібно розглядати спори, в яких позивач оспорює законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень за ч. 3 ст. ЦК України); – до юрисдикції господарського суду за п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з приводу такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень). Також, 22.05.2024 ВП ВС розглянула в порядку цивільного судочинства справу № 366/3222/21 за позовом фізичної особи до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами», Державного агентства України з управління зоною відчуження про поновлення на посаді виконувача обов’язків генерального директора державного підприємства, якого звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

ВП ВС констатувала неподібність правовідносин, у справі, що передана на розгляд ВП ВС, з правовідносинами, які були предметом розгляду ВСУ у справах № 6-166цс15 та № 6-1528цс15. КГС ВС зазначала, що ВС у постановах від 09.08.2023 у cправі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у cправі № 922/1130/23 сформував підхід про нікчемність договору, згідно з ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України, укладеного без дотримання конкурентних засад, тобто спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності з посиланням на правові позиції ВП ВС (п. 51 ухвали), що з огляду зміст пунктів 48-49 цієї ухвали свідчить про відсутність правової невизначеності в цій категорії спорів. ВП ВС наголошує, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки ВП ВС - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду. Суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок ВП ВС.

КГС ВС не обґрунтував необхідності відступу від висновків ВП ВС, викладених у постановах від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19. КГС ВС не обґрунтував наявність виключної правової проблеми, не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 922/82/20.

КГС ВС зазначаючи, що справа № 911/675/20 містить виключну правову проблему посилався на те, що за своєю суттю наведена правова проблема є важливою для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а її вирішення на рівні суду касаційної інстанції може бути недостатнім для її усунення. Водночас, посилаючись на свою ж постанову від 17.09.2024 у справі № 752/6166/17, КГС ВС не навів аргументів чому дане правове питання не може бути вирішене колегією КГС або його судовою чи об`єднаною палатами під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень.

КГС ВС не вказав на неоднозначність чи суперечливість висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування. ВП ВС зазначає про сталість правових висновків ВП ВС в цьому питанні. Також звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. ВП ВС зазначає, що з часу ухвалення постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, - відсутні. Не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених ВП ВС у справі № 902/417/18. КГС ВС не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку ВП ВС у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.

КГС ВС в ухвалі про передачу цієї справи фактично ставить на вирішення ВП ВС питання, яке стосується визначення предметної юрисдикції, а тому наявність або відсутність підстав для розгляду ВП ВС цієї справи має визначатись з урахуванням вимог ч. 6 ст. 302 ГПК України. Фонд державного майна України та Кабінет Міністрів України не обґрунтовували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України. Посилання КГС ВС на існування висновків іншого касаційного суду, а саме КАС ВС в постанові від 26.03.2024 у справі № 160/4801/23, не може вважатись виконанням вимог п. 2 ч. 6 ст. 302 ГПК України, оскільки ця норма передбачає, що відповідні обґрунтування має навести учасник справи, який оскаржує судове рішення, а не касаційний суд, який передає справу на розгляд ВП ВС.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ч. 2 ст. 46 ЦК України). З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

Практика ВП ВС щодо прямої (перспективної) дії рішення КСУ є сталою. Ця позиція також наведена у постановах КГС ВС від 29.10.2019 у справі № 922/1391/18 і від 30.11.2020 у справі № 922/2697/15, КАС ВС від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21, КЦС ВС від 16.06.2023 у справі № 466/6062/21. ВП ВС дійшла висновку, що бракує підстав для відступу від правових позицій, викладених у зазначених постановах. ВП ВС зазначає, що ЦПК України передбачає інші механізми вирішення питання неузгодженості правових висновків ВС щодо прямої (перспективної) дії рішення КСУ з постановами КЦС ВС від 06.09.2023 у справі № 158/2439/22, від 30.11.2023 у справі № 205/6223/22, аніж передачу справи на розгляд ВП ВС. Оскільки ВП ВС вже неодноразово висловлювала свою позицію щодо прямої дії рішень КСУ, а також з огляду на відсутність суперечностей у законодавстві, немає підстав вважати, що існує потреба у формуванні нової правозастосовчої практики.

Колегія суддів ККС, передаючи кримінальне провадження на розгляд ВП ВС у зв’язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не наводить обґрунтувань такої подібності, що наявні у цьому кримінальному провадженні та у справах КАС (№ 815/6124/17, № 820/5134/17, № 520/174/19), оскільки вказані провадження мають різні правовідносини, правове регулювання, предмети і фактичні обставини та не є подібними відповідно до критеріїв подібності.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Під час нарахування пенсії особам відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосуванню підлягає указана норма в редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»", оскільки з прийняттям Закону України від 29.06.2021 № 1584-ІХ "Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»" не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись до органів Національної поліції для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393»), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.