ОП ККС ВС виснувала, що для застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим потрібно встановити наявність лише тих умов і підстав, які безпосередньо зазначені у ст. 46 КК. Встановлення інших додаткових вимог як передумови для застосування положень цієї статті є неправильним.

ОП ККС ВС виснувала, що: (1) органи або установи виконання покарань не наділені правом на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції, прийнятих за результатами розгляду їхнього клопотання (подання), яке стосується питань виконання вироку; (2) якщо після відкриття апеляційного провадження буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою особи, яка не має права її подавати, – суд апеляційної інстанції має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження.

ОП ККС ВС виснувала, що для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтями 185, 186, 187 КК і іншими положеннями, що передбачають відповідальність за заволодіння чужим майном, корисливий мотив не є обов’язковим. Ключовим є доведення прямого умислу на протиправне і безповоротне заволодіння чужим майном з метою отримати можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Мотиви, які спонукали особу до таких дій, на їх кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання і застосуванні інших норм кримінального закону.

ВП ВС дійшла висновку щодо застосування ч. 3 ст. 127, ч. 5 ст. 128 КПК у їх взаємозв’язку з положеннями ст. 1174, 1190 ЦК, ч. 2 ст. 48, ч. 4 ст. 58 ЦПК: держава, будучи суб’єктом відповідальності в деліктному зобов’язанні, передбаченому ст. 1174 ЦК, що виникло внаслідок вчинення посадовою або службовою особою органу державної влади кримінального правопорушення при здійсненні нею своїх повноважень, у разі пред’явлення потерпілим цивільного позову у кримінальному провадженні набуває процесуального статусу цивільного відповідача на підставі приписів ч. 3 ст. 127, ч. 5 ст. 128 КПК та ч. 2 ст. 48 ЦПК; у такому випадку держава як цивільний відповідач у кримінальному провадженні за приписами ч. 5 ст. 128 КПК та ч. 2 ст. 48, ч. 4 ст. 58 ЦПК здійснює передбачені кримінальним процесуальним законом права й обов’язки через відповідний орган державної влади у межах його компетенції; одночасне покладення спільної (солідарної або часткової) відповідальності і на посадову або службову особу, яка при здійсненні своїх повноважень безпосередньо вчинила кримінальне правопорушення та завдала потерпілому шкоди, і на державу як цивільного відповідача, яка бере участь у кримінальному провадженні через відповідний орган державної влади, діями посадової або службової особи якого завдано шкоду, суперечить приписам ст. 1174, 1190 ЦК.

БП КГС ВС уточнила підхід до застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ, сформульований у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 907/76/22, у тій частині, що стосується порядку встановлення умов для визнання податкового боргу безнадійним та його списання. Зокрема, Судова палата виходила з того, що ч. 2 ст. 125 КУзПБ застосовується як спеціальний правовий наслідок у процедурі реструктуризації боргів боржника, але її реалізація не зводиться до формального співставлення календарних дат. Для застосування цієї норми господарський суд зобов’язаний встановити момент виникнення податкового боргу у значенні ПК України (узгодження грошового зобов’язання, строк його сплати та перший день прострочення), а також забезпечити судовий контроль за виконанням обов’язкових процедурних елементів реструктуризації, включно з перевіркою декларації боржника, з’ясуванням його майнового стану та оцінкою добросовісності поведінки. Без встановлення цих обставин висновок про визнання податкового боргу безнадійним і його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ є передчасним. <b>БП КГС ВС виснувала щодо застосування норм права:  положення ч. 2 ст. 125 КУзПБ підлягають застосуванню у системному взаємозв’язку з нормами ПК України, зокрема ст. 14, 56, 57, 101, 102 цього Кодексу, які визначають правову природу податкового боргу, момент його виникнення та наслідки узгодження грошового зобов’язання. Порядок № 220 має значення як підзаконний акт, що регламентує обліково-адміністративний механізм реалізації списання податкового боргу контролюючим органом на підставі відповідного судового рішення.  Для цілей застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ податковий борг визначається відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а момент його виникнення пов’язується з першим днем прострочення сплати узгодженого грошового зобов’язання після спливу строку його сплати, визначеного ст. 57 ПК України.  Застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, не має автоматичного характеру і не може зводитися виключно до формального співставлення календарних дат. Господарський суд зобов’язаний встановити юридично значущі обставини, необхідні для правильного застосування цієї норми, з урахуванням судового контролю за перебігом процедури реструктуризації боргів боржника.  Питання про визнання податкового боргу безнадійним і його списання відповідно до ч. 2 ст. 125 КУзПБ має вирішуватися у межах судової процедури реструктуризації боргів боржника з урахуванням виконання керуючим реструктуризацією передбачених законом дій, зокрема перевірки декларацій боржника, інвентаризації та перевірки активів, формування відповідного звіту, а також реалізації процесуальних гарантій участі кредиторів і судового контролю.  Добросовісність боржника, реальність передумов неплатоспроможності та належне виконання ключових процесуальних дій у процедурі реструктуризації мають істотне значення для застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ, оскільки інститут неплатоспроможності фізичної особи призначений для захисту добросовісного боржника і не може використовуватися як механізм формального припинення зобов’язань без перевірки майнового стану боржника та його процесуальної поведінки.  Застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, є передчасним, якщо не досліджено обставини майнового стану боржника, результати перевірки його декларацій, повноту виявлення активів і доходів, а також не оцінено поведінку боржника з точки зору добросовісності у процедурі реструктуризації.  Суб’єкт ініціювання питання про визнання податкового боргу безнадійним та його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ не є виключним. Відповідне питання може бути порушене учасниками справи про неплатоспроможність, зокрема боржником, кредитором, у тому числі контролюючим органом, а також арбітражним керуючим (керуючим реструктуризацією) у межах його процесуальної функції та повноважень, визначених КУзПБ. Остаточне вирішення питання про наявність або відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ належить господарському суду в межах здійснення судового контролю.  Правильне застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ вимагає від господарського суду встановлення: 1) наявності податкового боргу як несплаченого у строк узгодженого грошового зобов’язання; 2) моменту його виникнення, зокрема моменту узгодження зобов’язання, строку його сплати та першого дня прострочення; 3) відповідності податкового боргу часовому критерію «трьох років»; 4) обставин майнового стану боржника та наявності або відсутності реальної можливості погашення вимог; 5) обставин перебігу процедури реструктуризації та виконання керуючим реструктуризацією передбачених законом дій; 6) поведінки боржника з точки зору добросовісності та відсутності зловживання процедурою.

Відсутній предмет (об`єкт) для перегляду, оскільки не є функціональним повноваженням цього суду (об`єднаної палати) розгляд питання про відступлення від висновку Верховного Суду України, яке належить до функціональних і виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду.

Відсутність предмета (об`єкта) для розгляду цієї справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленого законом (неподібні правовідносини).

Питання, яке поставлене перед Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду, не є питанням про застосування норми права, а пов’язано з можливістю інтерпретації позовної вимоги за фактичних обставин, які у справі, яка передана на розгляд ОП КЦС ВС, та у справі, від висновку в якій пропонується відступити, є різними. Відсутній предмет (об’єкт) для розгляду справи об’єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об’єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленому законом

Тривалий розгляд кримінального провадження, в якому підлягали оцінці та були встановлені обставини підробки офіційних документів, на підставі яких земельні ділянки вибули з володіння держави на користь приватного власника (обставини незаконного вибуття майна власника), може за певних обставин вважатися поважною причиною пропуску позовної давності за вимогою про витребування земельної ділянки, як правового наслідку протиправних дій. Окрема думка судді Крата В. І., Фаловської І. М.

Відсутній предмет (об`єкт) для розгляду справи об`єднаною палатою, оскільки розгляд судом справи, в якій відсутній функціонал (компетенційні повноваження) для об`єднаної палати, не відповідатиме критерію суду, встановленому законом (неподібні правовідносини)

ОП ККС виснувала, що у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими статтею 65 КК, і одночасно звільняє її від цього покарання. У разі спливу строків давності на стадії апеляційного розгляду, апеляційний суд у разі залишення в силі вироку в частині засудження, має змінити вирок і звільнити засуджену особу від покарання, визначеного судом першої інстанції.

Смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції) є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо суд ухвалив його щодо померлої особи без залучення правонаступників. Смерть фізичної особи припиняє її цивільну правоздатність та процесуальну правосуб`єктність. Після смерті особа більше не може бути стороною процесу, не може реалізовувати процесуальні права. Відповідно, суд, ухвалюючи рішення щодо померлого як суб`єкта права, фактично вирішує спір щодо суб`єкта, який на момент ухвалення рішення не існував, рішення ухвалено за відсутності належної сторони, процес фактично відбувся без відповідача, було неможливо реалізувати принцип змагальності та право бути вислуханим.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 16.01.2025 у справі № 240/10092/22, від 13.02.2025 у справі № 300/1149/23 та інших, де його застосовано, про те, що при переході з пенсії за віком за Законом України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» на пенсію за віком за Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» має місце переведення на той самий вид пенсії (за віком), хоча й за нормами іншого закону (тобто Закону № 1058-IV). Правовий висновок. Перехід особи з пенсії за віком, призначеної за Законом України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», на пенсію за віком за Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відбувається у спосіб первинного призначення пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, відповідно до ст. 40 Закону № 1058-IV.

Наявність різної судової практики КЦС ВС з питання застосування норм п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» може бути усунуто об`єднаною палатою в межах її компетенції. Об`єднана палата КЦС ВС, передаючи справу на розгляд ВП ВС, послалася, зокрема, на те, що практика КЦС ВС щодо визначення осіб, які звільнені від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», є різною. На підтвердження цього об`єднана палата наводить постанови КЦС ВС від 14.02.2024 у справі № 750/15121/21 та від 11.09.2024 у справі № 755/8368/23, які були ухвалені після оприлюднення вказано вище постанови ВП ВС.

ВП ВС зазначила, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц ВП ВС звернула увагу на те, що договори оренди землі, підписані до 01.01.2013, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, якщо інший порядок набрання ними чинності не передбачений самими договорами. Лише після державної реєстрації договору (якщо така реєстрація передбачена законом чи договором) сторони набувають права та обов`язки за договором ВП ВС зазначила про те, що фактичне виконання сторонами договору, який підлягає державній реєстрації, проте не був зареєстрований, не може підмінити державну реєстрацію договору.