Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених ст. 16 Закону України «Про прокуратуру», відтак звуження змісту цієї гарантії внаслідок застосування положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнаного Конституційним Судом України неконституційним, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди.

ВП ВС в силу прямої заборони ч. 6 ст. 303 ГПК України позбавлена процесуальної можливості прийняти цю саму справу до розгляду. Ухвалою ВП ВС від 26.01.2022 справу № 922/1374/20 повернуто відповідній колегії КГС ВС для розгляду за відсутністю передбачених ч. 4 ст. 302 ГПК України підстав для прийняття справи до розгляду. Свої висновки ВП ВС обґрунтувала тим, що КГС ВС не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17. При цьому правовідносини у справах № 922/1374/20, яка переглядається, та № 922/2416/17, від висновку у якій КГС ВС, передаючи вперше справу на розгляд ВП ВС, висловив намір відступити, не є подібними, оскільки в останній (№ 922/2416/17) предмет іпотеки був реалізований на аукціоні, проведеному в межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство іпотекодавця, відповідно до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Оскільки 26.01.2022 ВП ВС повернула цю саму справу відповідній колегії КГС ВС з огляду на відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, повторна передача 13.01.2026 цієї справи на розгляд ВП ВС з підстав необхідності відступу від висновку в раніше ухваленому рішенні ВП ВС відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України не відповідає вимогам ч. 6 ст. 303 ГПК України.

Відступ не здійснювався. Правовий висновок. Детальний план території, який охоплює землі історичного ареалу населеного пункту, належить до актів містобудівної документації, які передбачають містобудівні перетворення у розумінні статті 32 Закону України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини», а тому потребує обов’язкового погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини до його затвердження органом місцевого самоврядування, а також його положення повинні узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому.

Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі № 420/3824/25. Правовий висновок. Для оформлення та направлення до пенсійного органу довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії військовослужбовця, визначеного станом на 01 січня 2024 року, підлягає застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24. Правовий висновок. У зв’язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання. Для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

ВП ВС відступила від висновків, наведених у постанові КЦС ВС від 28.09.2021 у справі № 759/4755/19. ВП ВС дійшла висновку про те,що до грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

ВП ВС відступила від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 06.05.2024 у справі № 922/5196/23, зазначивши, що вирішення питання щодо відновлення / припинення або обмеження електропостачання на підставі пункту 7.11 ПРРЕЕ здійснюється з використанням інституту процесуального права - забезпечення позову шляхом заборони відключення електропостачання такого споживача на час вирішення справи про оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів.

Постанова від 11.02.2026 (Оголошення вступної та резолютивної частин постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Постанова прийнята з окремими думками суддів.)

(1)ККС ВС чітко не обґрунтував неефективність правового регулювання переданого на вирішення ВП ВС питання в аспекті охоронюваних прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження. (2)В ухвалі ККС ВС відсутні посилання на суперечливу практику застосування національними судами зазначених норм закону України про кримінальну відповідальність. (3)В ухвалі ККС ВС чітко не сформульовано в чому саме полягає виключна правова проблема та не наведено обґрунтування неможливості вирішення правових питань, а саме наявності чи відсутності в діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, колегією суддів під час касаційного перегляду. Сама собою незгода колегії суддів зі сформованою позицією щодо тлумачення певних норм права без умотивування правової невизначеності питання та за відсутності посилань на конкретні приклади різного підходу до правозастосування не свідчить про наявність виключної правової проблеми і не може слугувати безумовною підставою для передачі провадження на розгляд Великої Палати. Відсутність у рішенні суду касаційної інстанції чітко сформульованої виключної правової проблеми з її належним обґрунтуванням, унеможливлює розгляд справи, оскільки відповідно до положень ч.5 ст.434-1 КПК України, саме касаційний суд формує виключну правову проблему та обґрунтовує її наявність при передачі справи на розгляд ВП ВС.

Постанова від 09.02.2026

ОП КГС ВС дійшла таких висновків щодо застосування норми права: Приписи ч. 2 та 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами. ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов’язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами. Обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, а включення до приватноправового договору обов’язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов’язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Щодо відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду Правовідносини щодо застосування відповідальності за порушення строків, передбачених законом, та строків, встановлених законом, не є подібними, тому ОП КГС ВС не розглядає питання відступу від висновків у наведених справах. Окрема думка суддів Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Чумака Ю. Я.

Правовідносини у справах № 917/202/21 (917/339/21) та № 922/3059/16 не є подібними з правовідносинами у цій справі у розумінні положень ч. 2 ст. 302 ГПК та відповідно до висновків про критерії подібності правовідносин (п. 15, 16 ухвали). ОКРЕМА ДУМКА судді Кібенко О. Р. у cправі № 924/80/25

Справи № 910/1686/24 та № 910/3987/20 є неподібними за встановленими у них фактичними обставинами та процесуальними діями позивачів (їх представників), від яких напряму залежало застосування положень статей 202, 226 та 316 226 ГПК. Відносно порушеного колегією суддів питання щодо відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 907/726/18 за встановленими у справі № 907/726/18 обставинами, позивач подав місцевому господарському суду пояснення по суті спору, а також завчасно надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Наведене не відповідає та не є подібним до обставин, встановлених у справі № 910/1686/24, за змістом яких суд першої інстанції призначив підготовче засідання, яке в подальшому неодноразово відкладалося на іншу дату, пояснення по суті спору від позивача не находили, представники позивача неодноразово зверталися до місцевого господарського суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи на іншу дату та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, маючи намір прийняти участь у судових засіданнях, але суд відхилив вказані клопотання і не перейшов до розгляду справи по суті заявлених вимог. Відносно питання застосування статті 316 ГПК щодо обов'язковості вказівок суду касаційної інстанції під час нового розгляду судами першої та апеляційної інстанцій у справах № 910/3987/20 та № 907/726/18, то у названих справах підставою для скасування ухвал про залишення позову без розгляду слугував не сам по собі факт передачі справи на новий розгляд, а процесуальні дії позивачів та наявні в справах матеріали (пояснення, докази, тощо), необхідні для її розгляду. Крім того, практика Верховного Суду у питанні застосування ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК не встановлює жодних заборон чи обмежень судам у кожному конкретному випадку надавати оцінку діям сторін у справі та іншим обставинам, за наслідками чого визначати подальші процесуальні дії, які суди повинні вчинити для розгляду кожної конкретної справи.

Правовідносини у справі № 916/3735/24 з правовідносинами у цій справі № 909/1051/18 не є подібними у розумінні положень ч. 2 ст. 302 ГПК та відповідно до висновків про критерії подібності правовідносин (п. 15, 16 ухвали).

Проаналізувавши наведені колегією суддів аргументи для розгляду цієї справи, ОП КГС ВС вважає, що мотиви зводяться до необхідності відступу саме від висновків касаційного суду у справі № 917/1297/23, а не від висновків щодо застосування норм права. Тобто, у справі № 917/692/24 КГС ВС не робив власних правових висновків щодо застосування ст. 15 Закону України "Про ринок природного газу", про відступ від яких порушено питання в ухвалі від 18.12.2025 у справі № 904/1809/24. … у справі № 904/1809/24 та справі № 917/692/24 суди ухвалювали рішення за різними встановленими обставинами, у зв'язку з чим у даному випадку відсутні передбачені ч. 2 ст. 302 ГПК підстави для передачі справи № 904/1809/24 на розгляд ОП. ОКРЕМА ДУМКА судді В. Пєскова у cправі № 904/1809/24 ОКРЕМА ДУМКА суддів Кібенко О.Р. та Рогач Л.І. у справі № 904/1809/24