Постанова від 02.10.2026 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду

Спірним питанням у цьому випадку, як вважає КГС ВС, є питання щодо визначення характеру заявлених у справі позовних вимог (про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок до комунальної власності) як майнових чи немайнових. ВП ВС у своїй постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 вже сформулювала загальний висновок щодо критеріїв розмежування позовних вимог майнового та немайнового характеру, орієнтуючись на які суд може встановити наявність або відсутність вартісної оцінки предмета спору та, відповідно, перевірити правильність обчислення й сплати судового збору позивачем (заявником). КГС ВС не ставить питання про відступ від правового висновку вищого пріоритету, тобто від висновку ВП ВС, навпаки - погоджується з ним. ВП ВС неодноразово без застосування механізму відступу повертала на розгляд відповідних колегій касаційних судів справи, передані для відступу від висновків колегій, які суперечили хронологічно більш раннім висновкам ВП ВС з вказівкою на обов`язковість врахування саме висновків ВП ВС [див., зокрема, ухвали ВП ВС від 13.09.2023 у справі № 676/192/20, від 02.08.2023 у справі № 904/6760/21 (пункти 41-43) та від 28.09.2023 у справі № Б8/065-12 (пункт 29)].

Обґрунтування КГС ВС необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові ВП ВС від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, ВП ВС сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті, зокрема до набрання чинності ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» Передаючи справу № 904/4442/24 на розгляд ВП ВС для відступу від висновку, сформульованого ВП ВС у постанові 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 шляхом його конкретизації, КГС ВС з-поміж іншого зазначає на істотних змінах в законодавстві, а саме набранні чинності ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб», яким врегульовано правовий режим майна суб`єкта господарювання, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави. ВП ВС зазначає про те, що на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі № 904/4442/24 та ухвалення постанови ВП ВС від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» не був чинним. ВП ВС звертає увагу, що на відміну від справи, розглянутої ВП ВС № 917/1212/21, судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень у цій справі були застосовані положення ЗУ «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який регулює особливості утворення АТ «Укрзалізниця», а також положення ч. 5 ст. 63 ЗУ від 23.05.1991 «Про освіту» в редакції, чинній на момент утворення АТ «Укрзалізниця», що було зумовлено необхідністю надання оцінки правовому режиму майна, зокрема об`єкта освіти.

ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 906/593/24 на її розгляд. За змістовим критерієм процесуальні правовідносини у справі, переданій на розгляд ВП ВС не є подібними до процесуальних правовідносин у справах, у яких КЦС ВС сформулював правові висновки щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, оскільки у зазначених в ухвалі КГС ВС справах питання про зупинення провадження вирішувалось за обставин, коли справа, на перегляд якої посилались, перебувала на розгляді колегії суддів Верховного Суду, а не була передана на розгляд палати, об`єднаної палати чи ВП ВС.

Ухвала від 21.05.2026: Призначити розгляд касаційної скарги на 25.06.2026 с/з 24.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови

ВП ВС зазначила про те, що ні за змістовим, ні за суб`єктним та об`єктним критеріями правовідносини у справах № 902/416/20 та № 603/70/25 не є подібними. КЦС ВС не звернула уваги на те, що прокурор належним чином не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судового рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як імперативно визначено п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК України. Крім того, КЦС ВС не звернув уваги на те, що ВП ВС викладала правовий висновок щодо визначення юрисдикції у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19. У справі № 357/8277/19 спір виник між юридичною особою, фізичною особою - власником землі та юридичною особою, якій було передано земельну ділянку в користування, щодо переважного права оренди землі та її витребування з володіння юридичної особи. ВП ВС виходила з того, що оскільки предметом спору у справі є земельні ділянки, власником яких є фізична особа як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного з позивачем, так і двох наступних, укладених із відповідачем), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянок. А оскільки позовні вимоги юридичної особи до іншої юридичної особи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування заявлені з приводу земельної ділянки, власником якої є фізична особа, яка укладала договори оренди як з однією, так з іншою юридичною особою, то з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 6 ст. 404 ЦПК України якщо ВП ВС дійде висновку про недоцільність розгляду справи ВП ВС, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС, або якщо ВП ВС вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд ВП ВС.

Постанова від 24.09.2026 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду

ВП ВС дійшла висновку щодо відсутності підстав для прийняття цієї справи до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні ВП ВС. У переданій справі сторони договору визначили наслідки прострочення сплати товару, придбаного у розстрочку, тоді як у справі № 916/667/18 сторони договору такі наслідки не врегулювали взагалі з огляду на констатацію факту повного розрахунку за договором. З огляду на свободу договору як одну із загальних засад цивільного законодавства відступ від висновків ВП ВС, сформульованих у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, щодо можливості розірвання договору купівлі-продажу лише за умови, що продавець не передав товар покупцеві, очевидно не може бути зроблений у правовідносинах, де сторони прямо врегулювали розірвання договору як наслідок неналежного розрахунку за предмет договору. З урахуванням наведеного висновки, від яких пропонується відступити, ВП ВС сформулювала у справі за інших фактичних обставин, а отже правовідносини у справі № 916/667/18 не є подібними до правовідносин у цій справі.

КЦС ВС не навела, а ВП ВС не встановила об`єктивних причин для прийняття до розгляду цієї справи з метою відступу від попереднього висновку у справі № 367/252/24, якими за усталеною практикою можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту. Питання щодо права виконавця звертатися до суду з позовом неодноразово було предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду. ВП ВС в постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 сформулювала висновки про те, що виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким володіє боржник спільно з іншими особами, незалежно від наявності спору про право на таке майно. Такі висновки були уточнені ВП ВС у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 та полягали в тому, що в разі наявності спору щодо визначення частки боржника у спільному майні звернення виконавця до суду завжди по суті має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору, і така заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI ЦПК України. В свою чергу ці висновки були уточнені у постанові ВП ВС у справі № 367/252/24, від якої просить відступити КЦС ВС.

ВП ВС виснувала, що ухвала слідчого судді про встановлення процесуальних строків, ухвалена на підставі статей 28, 114 КПК поза межами процедур, які прямо передбачені цим Кодексом, підлягає апеляційному оскарженню з підстав, передбачених п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 24 КПК за умови, що така ухвала має визначальний вплив на рух досудового розслідування чи кримінального провадження загалом.

Щодо відступу від висновків ВП ВС Передаючи справу № 916/3559/25 на розгляд ВП ВС з мотивів необхідності відступлення від висновку, викладеного у раніше ухваленому рішенні ВП ВС, КГС ВС не вказав на неоднозначність чи суперечливість таких висновків, їх непослідовність чи неможливість застосування. КГС ВС не обґрунтував необхідності відступу (уточнення) від висновку ВП ВС, викладеного у постанові 02.08.2023 у справі № 924/1288/21. ВП ВС в постанові від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21 висновків щодо застосування наслідків недійсності правочину не викладала, адже це питання не досліджувалося судами під час розгляду справи Правовідносини у справах № 908/976/19 і № 522/22473/15 та у справі № 916/3559/25, що розглядається, не є подібними. ВП ВС у постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 погодилася з висновком суду апеляційної інстанції та зазначила, що визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за їх наслідками відповідачами спірного договору не призведе до поновлення майнових прав заявниці (до введення її як власниці у володіння квартирою), що свідчить про неефективність означених способів захисту та наявність підстав для відмови в позові у цій частині. Натомість задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. ВПВС в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22), залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, зазначила, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів. Крім того, ВП ВС також звернула увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст.1212 ЦК України). Щодо виключної правової проблеми ВП ВС зазначає, що посилання КГС ВС в ухвалі від 08.07.2026 на можливість виникнення спорів у подібних правовідносинах у майбутньому та відповідно застосування правового висновку до необмеженого кола таких спорів не можна вважати належним обґрунтуванням, оскільки така обставина сама по собі не свідчить про існування виключної правової проблеми та не є достатньою підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. КГС ВС не виклала проблемного правозастосування з окресленого питання при вирішенні справ у подібних правовідносинах судами різних юрисдикцій чи інстанцій з посиланням на те, що судами навіть у межах однієї юрисдикції було сформовано різну правову позицію при вирішенні справ у подібних правовідносинах, у зв'язку із чим передача цієї справи на розгляд ВП ВС була б необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

ОП КГС ВС виснувала, що за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами щодо наявності чи відсутності у визначеної позивачем особи відповідача (ТОВ "Донбаське промислово-транспортне підприємство") обов’язку відповідати за позовом справа № 904/4708/25 не є подібною до справ № 914/3483/23, № 905/1734/23 та № 911/981/23, в яких суди встановили відсутність вини відповідача у невиконанні договірних зобов'язань щодо повернення переданого в найм майна. Передаючи справу на розгляд ОП, колегія суддів КГС ВС у контексті положень ч. 2 ст. 302 ГПК не навела вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків у постановах Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23 та від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23. Ухвала постановлена з окремими думками