Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах ВС КЦС від 04.09.2019 року у справі № 297/44/15-ц, від 02.122025 року у справі № 545/499/20 та зробити висновок про те, що, з урахуванням результату розгляду справи (задоволення позовної вимоги до фізичної особи щодо повернення земельної ділянки), підстави для стягнення судового збору з особи, до якої відмовлено в позові (ГУ Держземагенства в Полтавській області) відсутні.

Відступлення від висновків КЦС ВС, викладених у постановах від 02.04.2025 року у справі № 686/18655/24, від 14.05.2025 року у справі № 686/20415/24 та від 25.01.2023 року у справі № 235/8501/21, оскільки за усталеною практикою Верховного Суду для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності). При цьому, за наявності інформації щодо такої особи в ЄДР, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 58 ЦПК України, – статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) – відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з ЄДР як на достовірні.

Відступлення від висновку щодо застосування п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові КЦС ВС від 17.04.2024 року в справі № 127/20586/23, та зробити висновок про те, що:«після внесення учасником товариства свого вкладу це майно стає власністю господарського товариства, а учасник внаслідок цього набуває право на частку в статутному капіталі. Тому потрібно розмежовувати право на частку в статутному капіталі, яке належить одному з подружжя, та майно юридичної особи, яке є її власністю; позов про стягнення 1/2 частини вартості частки в статутному капіталі товариства не може забезпечуватися накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Майно юридичної особи не може бути кваліфіковане в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України як майно, що знаходиться в іншої особи та підлягає передачі відповідачу. Співмірним заходом забезпечення такого позову може бути накладення арешту на право на частку в статутному капіталі».

Відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 757/18879/20-ц (провадження № 61-1842св24) про те, що застосування статті 1280 ЦК України та належність способу захисту порушеного інтересу територіальної громади (вимоги про отримання грошової компенсації) залежать від встановлення добросовісності набувача спірного майна та конкретизація висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) щодо можливості застосування до правовідносин, у яких відповідач набуває право на нерухоме майно не в порядку спадкування, а на підставі підроблених документів, статті 1280 ЦК України.

Відступ від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25, від 21.05.2026 у справі № 916/67/25, від 28.5.2026 у справі № 922/1993/25, щодо того, що розмір пайової участі для замовника будівництва у населеному пункті відповідно до абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX має проводитись з урахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення об’єкта будівництва в експлуатацію.

Відступ від висновків щодо застосування абз. 1 п. 11.4. гл. 11 Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 № 641 (п. 10.4 в редакції, чинній до 25.01.2024), викладених КГС ВС у постановах від 07.10.2025 у cправі № 910/12271/24, від 11.11.2025 у cправі № 910/15563/24, стосовно дня початку перебігу (обчислення) строку для здійснення гарантованим покупцем остаточного розрахунку за поставлену електроенергію.

Відступ від висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17.07.2025 у справі №  910/7487/24 та від 03.12.2025 у справі №  910/7486/24, про те, що саме використання сторонами у договорі формулювань «сторони укладають додаткову угоду» та «сторони вносять зміни шляхом укладення додаткової угоди» передбачає існування погодженого сторонами обов’язку змінити договірні умови та можливість внесення таких змін у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України та ст. 188 ГК України.

Відступ від висновків, викладених у постанові КГС ВС від 11.05.2023 у справі № 910/17361/21, у питанні застосування до правовідносин Порядку повернення коштів, помилково або надміру врахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Відступлення від висновків, викладених у Постановах ККС ВС від 25.09.2024 у справі № 161/18400/19, від 07.10.2025 у справі № 161/15733/17 щодо допустимості доказів, отриманих у ході оперативно-розшукових заходів до відкриття кримінального провадження. На переконання колегії суддів ККС ВС необхідено сформувати висновок про допустимість або недопустимість як доказів матеріалів, отриманих до відкриття кримінального провадження відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» під час оперативно-розшукових заходів, та, як наслідок, можливість їх покладення в основу судового рішення в частині доведеності вини особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Виключна правова проблема, яка полягає у правильності застосування норм процесуального права при здійсненні апеляційного перегляду виправдувального вироку без мети реабілітації померлої особи; чи допустиме розширене тлумачення (не на користь такої особи) положень ст. 417 КПК, згідно з якими суд апеляційної інстанції, встановивши передбачені ст. 284 цього Кодексу обставини, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Відступ (шляхом уточнення) від висновку ВП ВС щодо наслідків помилки в розрахунку необлікованої електроенергії та повноважень суду перевіряти суму заборгованості, викладеного у п. 61 – 62 постанови від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17 у тій частині, в якій він тлумачиться як абсолютна заборона суду самостійно визначати вартість необлікованої електричної енергії.

Відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КЦС ВС від 24.04.2023 року у справі № 205/8443/19 (провадження № 61-8977св22), про те, що виплати, передбачені ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», не підлягають стягненню у разі застосування до роботодавця спеціального виду відповідальності за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.

1) Відступлення від висновків,викладених у Постановах ККС ВС від 04.05.2023 у справі № 127/19705/20, від 20.05.2025 у справі № 461/966/20, від 04.03.2026 у справі № 953/3842/22 про те, що прийняття рішень прокурором у кримінальному провадженні під час відпустки не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Колегія суддів поділяє підхід, застосований у постанові ККС ВС від 26.05.2020 у справі № 556/1381/18, згідно з яким вчинення будь-яких дій, прийняття рішень у кримінальному провадження посадовою особою сторони обвинувачення під час відпустки є неприпустимим. Вчинені під час відпустки дії та ухвалені рішення є такими, що прийняті поза межами наданих законом стороні обвинувачення повноважень, а тому жодного правового значення не мають, не можуть тягнути за собою будь-яких наслідків, незалежно від того чи проводилися в цей період слідчі (розшукові) дії чи збиралися докази. У цьому випадку має місце істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. 2) Відступлення від висновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 17.12.2024 у справі № 464/5336/13 про те, що «пособник у вчиненні кримінального правопорушення не є виконавцем такого злочину. Дії, вчинені як пособництво, не можуть кваліфікуватись як вчинення злочину у групі осіб, оскільки дії такої особи безпосередньо не утворюють об'єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого Особливою частиною КК, а тому кваліфікація дій пособника за кваліфікуючою ознакою – вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб суперечить нормам КК». Натомість колегія суддів ККС ВС вважає, що співучасники, які попередньо домовилися про спільне вчинення кримінального правопорушення, розподіливши між собою ролі, повинні відповідати за вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб і, у разі наявності у відповідній статті Особливої частини КК цієї кваліфікуючої ознаки, вона інкримінується кожному із них.

Відступлення від вісновку, викладеного у Постанові ККС ВС від 26.03.2026 у справі № 681/123/25 про те, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції Закону № 2435-IV від 02 березня 2005 року, є зміною обстановки через втрату обвинуваченим своєї суспільної небезпечності, у зв’язку з чим втрачається і доцільність застосуванням до нього заходів кримінально-правового характеру. Натомість колегія суддів вважає, що сам по собі факт надання особі (обвинуваченому/засудженому) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або бронювання військовозобов’язаного на період мобілізації та на воєнний час, не свідчить про такі зміни у поведінці чи способі життя особи, які б унеможливлювали вчинення нею нового кримінального правопорушення або істотно знижували ризик протиправної поведінки в майбутньому.

Відступлення від висновку, викладеного в постанові КЦС ВС від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24, про необхідність під час вирішення питання щодо зупинення провадження у зв’язку з проходженням учасником справи військової служби враховувати характер матеріально-правових відносин та забезпечувати баланс між інтересами учасників справи. Колегія суддів вважає, що передбачене пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України зупинення провадження є обов’язковим незалежно від характеру спірних правовідносин, а визначальним для продовження розгляду справи є волевиявлення самого військовослужбовця про розгляд справи особисто або через представника.