Відступ від висновків, викладених КГС ВС у постанові від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25, про те, що: - норми ч. 2 ст. 651 ЦК взагалі не регулюють спірних правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди комунального майна; - невикористання майна за цільовим призначенням, визначеним договором оренди, не є підставою для дострокового припинення договору оренди.

Відступ від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 07.04.2021 у справі № 911/15/19, про те, що вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду, припинення права користування земельною ділянкою, укладення, та продовження, а також розірвання договорів оренди землі належить до виключної компетенції сільради; • наявність неоднозначної практики щодо застосування положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно затвердження мирової угоди виключно із прийняттям органом місцевого самоврядування відповідного рішення.

Виключна правова проблема полягає у невизначеності питання щодо можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про встановлення процесуального строку у кримінальному провадженні, вирішення якої матиме визначальне значення для формування сталої судової практики щодо застосування приписів ст. 3, 28, 114 КПК у їх взаємопоєднанні із тими, що передбачені ст. 219, 294, 295-1 КПК.

Відступлення від висновку, викладеного у постанові ОП ККС ВС від 19.02.2019 у спрві № 569/17036/18, про те, що ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають. Натомість колегія суддів ККС ВС пропонує зазначити, що оскільки ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків, як і ухвала про арешт майна або відмову в арешті майна, слід дійти висновку, що положення п. 9 ч. 1 ст. 309 у їх взаємозв’язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або про відмову у скасуванні арешту майна.

Відступлення від висновку ОП ККС у Постанові від 02.02.2026 у справі № 669/338/24 щодо спецконфіскації майна, використаного як знаряддя чи засіб вчинення кримінального правопорушення, яке перебуває у спільній власності подружжя і було використано одним із подружжя в ході вчинення кримінально караного діяння. Натомість колегія суддів вважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК, п. 1 ч. 9 ст. 100, ч. 10 ст. 100 КПК, застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Відступу шляхом уточнення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23 та від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23, про те, що виходячи з норми ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» наймач є неналежним відповідачем у частині позовних вимог про стягнення збитків, завданих неповерненням майна з тимчасово окупованої території. Вказаний висновок потребує уточнення в такий спосіб: У справах за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням наданого в найм транспортного засобу, який опинився на тимчасово окупованій території, наймач транспортного засобу може вважатися належним відповідачем у випадку, якщо він не доведе відсутності його вини у порушенні зобов’язання та неможливість виконання договірних зобов’язань. У випадку завдання шкоди за відсутності вини наймача транспортного засобу за договором найму саме у зв’язку з тимчасовою окупацією територій, що спричинило повну неможливість повернення переданого в найм транспортного засобу, відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування такої шкоди у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Відступлення від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, про те, що спір щодо правомірності застосування суб'єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" , який виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Суд виходив із того, що прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про виконання судового рішення із застосуванням положень зазначеної постанови є реалізацією ним владних управлінських функцій, а тому таке рішення підлягає самостійній перевірці на відповідність вимогам законодавства в порядку адміністративного судочинства. Фактично зазначений правовий висновок ґрунтується на тому, що застосування суб'єктом владних повноважень цієї постанови утворює самостійний предмет адміністративного спору, незалежно від того, що відповідні дії були вчинені на стадії виконання судового рішення, та визнання можливості звернення особи до суду з новим адміністративним позовом про оскарження таких дій та прийнятого за результатами їх вчинення рішення. Водночас колегія суддів підтримує підхід, сформульований колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25, про те, що визначальним для встановлення належного способу судового захисту, є не зміст нормативно-правового акта, застосованого суб'єктом владних повноважень, а процесуальна природа спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з виконанням судового рішення.

Уточнення або відступу від одного з висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.09.2022 у справі № 914/3112/20, від 15.08.2024 у справі № 910/3339/23 та від 20.07.2022 у справі № 908/1445/21, у питанні співвідношення положень статуту ОСББ та ч. 14 ст. 10 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» в частині кількості голосів процедури голосування, необхідних для прийняття рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів засновників об’єднання.

Відступлення від висновку щодо застосування ч.4ст.315 ЦПК України, ч.1ст.1277 ЦК України в чинній редакції Закону № 3795-VI від 22 вересня 2011 року (з подальшими змінами) щодо можливості виникнення спору про право між особою, яка згідно із законом віднесена до певної черги спадкоємців та звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення для захисту її прав та інтересів під час вирішення питання щодо оформлення спадщини, та територіальною громадою, до моменту визнання судом спадщини відумерлою, викладених в постановах КЦС ВС від 19.03.2021 року у справі № 643/14985/18-ц, від 23.12.2021 року у справі № 554/1618/21, від 05.08.2025 року у справі № 389/803/24 та від 12.11.2025 року у справі № 475/49/25, від 03.04.2024 року по справі № 641/683/23 та від 22.10.2025 року у справі № 755/1235/24,

Відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного у постановах від 03.04.2024 року у справі № 755/3829/18 та від 10.09.2025 року у справі № 1001/1095/2012, щодо відсутності правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду заяв на стадії виконання судового рішення.

Відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові КЦС ВС від 15.05.2019 року в справі № 700/2095/15-ц та зробити висновок, що право вкладника за договором банківського вкладу є майновим зобов’язальним правом вимоги, яке становить об’єкт цивільного обороту. Тому його дарування слід кваліфікувати як безоплатне відчуження майнового права, що відповідає як конструкції договору дарування, так і загальним принципам приватного права. Якщо дарувальник подарував обдаровуваному право на вклад (тобто, майнове зобов’язальне право) на підставі нотаріально посвідченого договору та помер, то обдаровуваний, з урахуванням такої фундаментальної засади приватного права як автономія волі, може реалізувати таке право на вклад після смерті дарувальника.

Відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові КЦС ВС від 14.05.2025 року у справі Nº 159/3927/23 (провадження Nº 61-9390св24) та зробити висновок про те, що особа, яку виселили з житла в позасудовому порядку з порушенням порядку, може заявляти як вимогу про відшкодування збитків та/або компенсацію моральної шкоди, так і заявляти вимогу про вселення до житла

Відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах КЦС ВС від 01.03.2023 року у справі № 367/3799/17 та від 28.01.2021 року у справі № 367/8910/17, про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відступити від висновку щодо застосування ч.1 ст. 235 КЗпП України, викладеного у постанові КЦС ВС від 15.11.2023 року у справі № 308/9448/21, про те, що у разі скорочення посади найбільш ефективним способом захисту працівника буде зобов`язання відповідача поновити позивача на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

Відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 23.03.2020 року у справі № 727/1818/19-ц, про те, що арешт, накладений на майно боржника в порядку забезпечення позову, створює пріоритет задоволення вимог стягувача перед іншими кредиторами при розподілі коштів у виконавчому провадженні на підставі ст.46 ЗУ "Про виконавче провадження".