Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23. Правовий висновок.

ВП ВС відхилила за безпідставністю посилання КГС ВС на постанови у наведених справах та зазначає, що за приписами ГПК України позбавлена можливості відступити шляхом уточнення від висновків у справах, які є нерелевантними, оскільки процесуальний інститут відступу від правової позиції застосовується виключно за умови подібності правовідносин. Формулювання правових висновків ВП ВС не може здійснюватися у відриві від конкретних обставин справи (абстрактно), а розширене тлумачення підстав для передачі справи, передбачених ст. 302 ГПК України, нівелює саму суть інституту забезпечення єдності судової практики. Щодо відступу шляхом уточнення від висновку ВП ВС, викладеного у п. 149 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, КГС ВС вказав на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо критерію ефективності обраного способу захисту в межах позаконкурсного оспорення фраудаторного правочину кредитором (третьою особою). Викладений у п. 149 постанови ВП ВС від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, про те, що самостійний позов кредитора (третьої особи) про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, також цілком узгоджується з правовою позицією ВП ВС, сформульованою у постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23, у якій колишній учасник товариства оспорив недобросовісне виведення майна. Правовий підхід щодо механізму захисту прав кредитора (третьої особи) у вказаній категорії спорів уже був чітко сформульований та послідовно визначений ВП ВС у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, наведені КГС ВС обґрунтування не вказують на наявність об`єктивних підстав для перегляду чинної судової практики. Повторне формулювання правових висновків із уже вирішеного питання та залучення процесуальних повноважень ВП ВС за відсутності нових обґрунтованих підстав нівелює їхній винятковий характер, що суперечить принципу правової визначеності.

Правові висновки у подібних правовідносинах уже сформовано Верховним Судом у складі ОП КЦС у постанові від 05.05.2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), від яких не відступлено і вони є релевантними до обставин справи, яка переглядалась. Тому відсутня необхідність у повторному формуванні правового висновку.

ВП ВС вже сформулювала правовий висновок щодо належного відповідача у спорах про право власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, тому підстав для прийняття справи до розгляду ОП КЦС ВС з метою вирішення аналогічного питання немає.

ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного КГС ВС у постанові від 21.05.2025 у справі № 916/4641/24, згідно з яким сплата первісним лізингоодержувачем частини вартості об’єкта лізингу може породжувати обов’язок нового лізингоодержувача повернути ці кошти за ст. 1212 ЦК України після набуття останнім права власності на об’єкт, а до цього моменту така вимога є передчасною. ОП КГС ВС сформувала такий висновок: лізингові платежі включають складову відшкодування вартості об’єкта лізингу, однак це не має значення для правовідносин між первісним і новим лізингоодержувачами. Передання прав та обов’язків за договором лізингу регулюється договором між ними. Саме цей договір визначає, чи має первісний лізингоодержувач право на компенсацію раніше сплачених ним платежів і в якому розмірі. Якщо договір такої компенсації не передбачає, інших зобов’язань між сторонами не виникає. Раніше сплачені лізингодавцю платежі не є безпідставно набутим майном нового лізингоодержувача (ст.1212 ЦК України), зокрема і після набуття ним права власності на об’єкт лізингу.

Постанова від 02.10.2026 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду

ВП ВС зазначає, що висновок Верховного Суду України у справі № 5-332кс15 узгоджується з конституційним статусом прокуратури та міжнародними стандартами його діяльності, відповідає змісту норм кримінального процесуального закону, завданням та засадам кримінального провадження, обов’язку прокурора діяти об’єктивно та публічним інтересом у законності судових рішень. Крім того, ВП ВСвраховує, що після ухвалення постанови Верховного Суду України від 21 січня 2016 року до п. 6 ч.1 ст. 425 КПК не внесено змін, які б обмежували право прокурора на касаційне оскарження залежно від спрямованості його вимог. Отже, підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 січня 2016 року (справа № 5-332кс15), щодо застосування норм права, які передбачені у п. 20 ч. 2 ст. 36 і п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК, ВВП ВС не вбачає.

Ухвала від 09.06.2026: призначити розгляд справи за касаційними скаргами на 17.06.2026 перерва до 09.09.2026, до 30.09.2026 Постанова від 30.09.2026

Передано на розгляд ВП ВС для вирішення питання щодо застосування правил предметної та/або суб'єктної юрисдикції спору.

На відміну від справи № 910/2153/25, у справі № 274/7675/21 позивач - фізична особа-споживач, а спір стосувався винагороди за надання фінансового інструменту, сплата якого не відповідала вимогам законодавства, зокрема, ЗУ «Про захист прав споживачів». Саме тому суд констатував, що відповідне положення кредитного договору є нікчемним, а банк зобов`язано здійснити перерахунок заборгованості. Натомість у справі № 910/2153/25 правовідносини не стосуються споживчого кредитування та на них не поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів»; позивач - юридична особа оспорює винагороду за користування кредитом, розмір якої визначається за договірною формулою. У справі № 910/2153/25 позивач просить визнати недійсними пункти кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом, зазначаючи, що встановлена у договорі винагорода значно перевищує розмір отриманого кредиту, у справі № 274/7675/21 КЦС ВС, указавши на несправедливість положень договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, констатував, що такі умови договору порушують публічний порядок та є нікчемними. ВП ВС дійшла висновку про те, що фактичні обставини, предмети позовів та правове регулювання спірних правовідносин у справах № 910/2153/25 та № 274/7675/21 є різними. У постанові від 03.08.2022 у справі № 927/92/21(927/351/21), яка є подібною за фактичними обставинами до справи № 904/5748/18, КГС ВС повторив висновки про те, що встановлена в договорі винагорода, яка значно перевищує розмір отриманого кредиту, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, що є самостійною підставою для визнання відповідних пунктів кредитного договору недійсними, та залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову. ВП ВС зазначила про те, що вирішення судами одного й того ж правового питання, але за інших фактичних обставин, не свідчить про існування виключної правової проблеми, яку повинна розв`язати ВП ВС.

Спірним питанням у цьому випадку, як вважає КГС ВС, є питання щодо визначення характеру заявлених у справі позовних вимог (про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок до комунальної власності) як майнових чи немайнових. ВП ВС у своїй постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 вже сформулювала загальний висновок щодо критеріїв розмежування позовних вимог майнового та немайнового характеру, орієнтуючись на які суд може встановити наявність або відсутність вартісної оцінки предмета спору та, відповідно, перевірити правильність обчислення й сплати судового збору позивачем (заявником). КГС ВС не ставить питання про відступ від правового висновку вищого пріоритету, тобто від висновку ВП ВС, навпаки - погоджується з ним. ВП ВС неодноразово без застосування механізму відступу повертала на розгляд відповідних колегій касаційних судів справи, передані для відступу від висновків колегій, які суперечили хронологічно більш раннім висновкам ВП ВС з вказівкою на обов`язковість врахування саме висновків ВП ВС [див., зокрема, ухвали ВП ВС від 13.09.2023 у справі № 676/192/20, від 02.08.2023 у справі № 904/6760/21 (пункти 41-43) та від 28.09.2023 у справі № Б8/065-12 (пункт 29)].

Обґрунтування КГС ВС необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові ВП ВС від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, ВП ВС сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті, зокрема до набрання чинності ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» Передаючи справу № 904/4442/24 на розгляд ВП ВС для відступу від висновку, сформульованого ВП ВС у постанові 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 шляхом його конкретизації, КГС ВС з-поміж іншого зазначає на істотних змінах в законодавстві, а саме набранні чинності ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб», яким врегульовано правовий режим майна суб`єкта господарювання, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави. ВП ВС зазначає про те, що на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі № 904/4442/24 та ухвалення постанови ВП ВС від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» не був чинним. ВП ВС звертає увагу, що на відміну від справи, розглянутої ВП ВС № 917/1212/21, судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень у цій справі були застосовані положення ЗУ «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який регулює особливості утворення АТ «Укрзалізниця», а також положення ч. 5 ст. 63 ЗУ від 23.05.1991 «Про освіту» в редакції, чинній на момент утворення АТ «Укрзалізниця», що було зумовлено необхідністю надання оцінки правовому режиму майна, зокрема об`єкта освіти.

ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 906/593/24 на її розгляд. За змістовим критерієм процесуальні правовідносини у справі, переданій на розгляд ВП ВС не є подібними до процесуальних правовідносин у справах, у яких КЦС ВС сформулював правові висновки щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, оскільки у зазначених в ухвалі КГС ВС справах питання про зупинення провадження вирішувалось за обставин, коли справа, на перегляд якої посилались, перебувала на розгляді колегії суддів Верховного Суду, а не була передана на розгляд палати, об`єднаної палати чи ВП ВС.

ЗП КГС ВС відступила від висновків КГС ВС, викладених у постанові від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25, про те, що норми ч. 2 ст. 651 ЦК не регулюють спірних правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди комунального майна, а також сформулювала наступний правовий висновок: - відсутність у спеціальному Законі України «Про оренду державного та комунального майна» або у договорі прямої вказівки на певне порушення як на самостійну підставу для розірвання договору не позбавляє заінтересовану сторону права вимагати його розірвання в судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК, за умови доведення істотності такого порушення; - положення ч. 2 ст. 651 ЦК підлягають субсидіарному застосуванню до правовідносин щодо дострокового припинення (розірвання) договору оренди комунального майна. ЗП КГС ВС відступила від висновків КГС ВС, викладених у постанові від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25, про те, що невикористання майна за цільовим призначенням, визначеним договором оренди (тобто пасивна поведінка орендаря, зумовлена проведенням в орендованих приміщеннях ремонтних робіт), не є підставою для дострокового припинення договору оренди, а також сформулювала наступний правовий висновок: - невикористання орендарем об’єкта оренди за цільовим призначенням (шляхом пасивної поведінки), визначеним договором оренди майна закладу освіти відповідно до вимог ст. 80 Закону України «Про освіту», є порушенням умов договору; - тривале невикористання такого майна, внаслідок якого заклад освіти об’єктивно позбавляється можливості забезпечити належний освітній процес чи обслуговування його учасників (зокрема, організацію харчування), становить істотне порушення договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України та є достатньою підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду. ЗП КГС ВС дійшла таких висновків: невикористання орендарем об'єкта оренди за цільовим призначенням (шляхом пасивної поведінки), визначеним договором оренди майна закладу освіти відповідно до вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», є порушенням умов договору. Тривале невикористання такого майна, внаслідок якого заклад освіти об'єктивно позбавляється можливості забезпечити належний освітній процес чи обслуговування його учасників (зокрема, організацію харчування), становить істотне порушення договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК та є достатньою підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду. Судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я. висловили окрему думку щодо прийнятої постанови у даній справі.