Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів ВП КАС ВС у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22. Правовий висновок. Висновки ВП ВС щодо критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, формулювання яких зумовлене недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі кошти підлягали стягненню, та з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах, не можуть застосовуватися до правовідносини, які урегульовуються статтею 117 КЗпП в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX № «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 та яким було обмежено строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні трьома місяцями, та період, за який може стягуватися середній заробіток у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, шістьма місяцями.

Ппитання, поставлені колегією суддів Першої судової палати, нормативно врегульовано, на них надано відповіді у правовому висновку ОП ККС ВС у Постанові від 19.09.2022 у справі № 521/12324/18), а тому немає потреби повторно розглядати це питання.

Характер спірних правовідносин у справах № 910/4017/22, № 910/16672/20 та № 910/4131/22 в контексті застосування положень ст. 1, 9, 19, 21 Закону «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та ст. 1173, 1176 ЦК за змістовним критерієм не є очевидно подібними. Окрема думка судді О. Кібенко

ОП ККС виснувала, що ухвала суду апеляційної інстанції, якою поновлено строк на апеляційне оскарження, не підлягає окремому оскарженню в касаційному порядку; якщо після відкриття касаційного провадження буде встановлено, що касаційний розгляд здійснюється за касаційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, суд касаційної інстанції має постановити ухвалу про закриття касаційного провадження.

ОП ККС виснувала, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнені з такої особи в порядку, передбаченому частиною 1 ст. 124 КПК. Можливість стягнення процесуальних витрат має бути роз’яснена обвинуваченому при роз’ясненні йому права на звільнення від кримінальної відповідальності і права заперечувати проти закриття кримінального провадження відповідно до частин 2 та 3 ст. 285 КПК.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у Постанові ВСУ від 05.09.2013 у справі № 5-15к13, зазначивши, що алкогольний напій може бути предметом кримінальних правопорушень, передбачених ст. 204 КК, за таких умов: 1) виготовлення на основі спиртів, вміст яких визначається згідно з нормами, встановленими ПК в редакції, чинній на момент вчинення правопорушення; 2) протиправного поводження з ним як із визначеним законом підакцизним товаром.

ВП ВС конкретизувала висновок КГС ВС викладений у постанові від 12.06.2018 у справі № 908/1604/17 зазначивши наступне: за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох процесуальних дій, що вчиняються сторонами та судом у визначеній послідовності, включаючи процесуальні рішення про затвердження мирової угоди та про закриття провадження у справі. Однак ці процесуальні рішення оформлюються одним процесуальним актом - ухвалою, а тому не можуть розглядатися як два самостійних процесуальних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо закриття провадження.

Ухвалою від 25.04.2024 призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 16.05.2024 перерва до 20.06.2024, до 12.09.2024, до 24.10.2024, до 21.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови (з протоколу с/з) висловлено окрему думку

ВП ВС зауважила, що на момент ухвалення постанов, у яких сформульовані правові висновки, від яких пропонує відступити КАС ВС, ЗУ «Про адміністративну процедуру» ще не був схвалений і не набув чинності. Тобто на момент їх ухвалення нормативно-правове регулювання, яке визначене колегією суддів як підстава для такого відступу, було відмінним. Додатково ВП ВС наголосила, що за змістом ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про адміністративну процедуру» особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку. Тобто ЗУ «Про адміністративну процедуру» не містить чіткого визначення юрисдикції суду, який може здійснювати розгляд спорів, що виникли у спірних правовідносинах. У справах з подібними правовідносинами та однаковим нормативно-правовим регулюванням, яке у подальшому змінилося, ВП ВС однозначно та послідовно застосовувала норми процесуального права та зробила висновки, що спори щодо одночасного існування державної реєстрації кількох прав на один об`єкт нерухомості мають розглядатися у порядку господарського чи цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

ВП ВС відступає шляхом конкретизації від висновків викладених у постановах ОП КЦС ВС від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц, у постановах КГС ВС від 24.11.2021 у справі № 922/367/21, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21 та в постановах КЦС ВС від 20.11.2019 у справі № 549/178/17, від 10.11.2021 у справі № 175/642/19, від 10.08.2022 у справі № 426/6529/20 та зазначає про те, що несплата орендної плати в розумінні пункту «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України охоплює випадки лише повної несплати орендної плати, у строки, визначені договором. Натомість часткова несплата (недоплата) орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди землі на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, якщо таке порушення умов договору буде кваліфіковане як істотне. ВП ВС відступає від висновків ВСУ, викладених у постанові ВСУ від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13, та висновків КГС ВС, викладених у постанові КГС ВС від 10.04.2018 у справі № 921/383/15-г/17, оскільки такі суперечать сталій практиці ВС щодо значення виплати заборгованості з орендної плати, зокрема, після пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі.

ВП ВС конкретизувала власний висновок, викладений в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, за яким з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень. Цей висновок підлягає уточненню в останній частині стосовно того, що наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема, обсяг цих повноважень. Цей висновок потребує уточнення як такий, що не в повній мірі узгоджується з визначеним законодавством значенням відомостей Єдиного державного реєстру для державних органів, зокрема й для суду, на що ВП ВС звернула увагу вище. Здійснюючи тлумачення ч. 3 ст. 56 ГПК України, ВП ВС, доходить висновку, про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у ч. 3 ст. 56 ГПК України