Ухвала від 21.05.2026: Призначити розгляд касаційної скарги на 25.06.2026 с/з 24.09.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови

ВП ВС зазначила про те, що ні за змістовим, ні за суб`єктним та об`єктним критеріями правовідносини у справах № 902/416/20 та № 603/70/25 не є подібними. КЦС ВС не звернула уваги на те, що прокурор належним чином не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судового рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як імперативно визначено п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК України. Крім того, КЦС ВС не звернув уваги на те, що ВП ВС викладала правовий висновок щодо визначення юрисдикції у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19. У справі № 357/8277/19 спір виник між юридичною особою, фізичною особою - власником землі та юридичною особою, якій було передано земельну ділянку в користування, щодо переважного права оренди землі та її витребування з володіння юридичної особи. ВП ВС виходила з того, що оскільки предметом спору у справі є земельні ділянки, власником яких є фізична особа як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного з позивачем, так і двох наступних, укладених із відповідачем), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянок. А оскільки позовні вимоги юридичної особи до іншої юридичної особи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування заявлені з приводу земельної ділянки, власником якої є фізична особа, яка укладала договори оренди як з однією, так з іншою юридичною особою, то з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 6 ст. 404 ЦПК України якщо ВП ВС дійде висновку про недоцільність розгляду справи ВП ВС, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС, або якщо ВП ВС вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд ВП ВС.

Постанова від 24.09.2026 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду

ВП ВС дійшла висновку щодо відсутності підстав для прийняття цієї справи до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні ВП ВС. У переданій справі сторони договору визначили наслідки прострочення сплати товару, придбаного у розстрочку, тоді як у справі № 916/667/18 сторони договору такі наслідки не врегулювали взагалі з огляду на констатацію факту повного розрахунку за договором. З огляду на свободу договору як одну із загальних засад цивільного законодавства відступ від висновків ВП ВС, сформульованих у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, щодо можливості розірвання договору купівлі-продажу лише за умови, що продавець не передав товар покупцеві, очевидно не може бути зроблений у правовідносинах, де сторони прямо врегулювали розірвання договору як наслідок неналежного розрахунку за предмет договору. З урахуванням наведеного висновки, від яких пропонується відступити, ВП ВС сформулювала у справі за інших фактичних обставин, а отже правовідносини у справі № 916/667/18 не є подібними до правовідносин у цій справі.

КЦС ВС не навела, а ВП ВС не встановила об`єктивних причин для прийняття до розгляду цієї справи з метою відступу від попереднього висновку у справі № 367/252/24, якими за усталеною практикою можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту. Питання щодо права виконавця звертатися до суду з позовом неодноразово було предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду. ВП ВС в постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 сформулювала висновки про те, що виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким володіє боржник спільно з іншими особами, незалежно від наявності спору про право на таке майно. Такі висновки були уточнені ВП ВС у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 та полягали в тому, що в разі наявності спору щодо визначення частки боржника у спільному майні звернення виконавця до суду завжди по суті має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору, і така заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI ЦПК України. В свою чергу ці висновки були уточнені у постанові ВП ВС у справі № 367/252/24, від якої просить відступити КЦС ВС.

ВП ВС виснувала, що ухвала слідчого судді про встановлення процесуальних строків, ухвалена на підставі статей 28, 114 КПК поза межами процедур, які прямо передбачені цим Кодексом, підлягає апеляційному оскарженню з підстав, передбачених п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 24 КПК за умови, що така ухвала має визначальний вплив на рух досудового розслідування чи кримінального провадження загалом.

ОП КГС ВС виснувала, що за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами щодо наявності чи відсутності у визначеної позивачем особи відповідача (ТОВ "Донбаське промислово-транспортне підприємство") обов’язку відповідати за позовом справа № 904/4708/25 не є подібною до справ № 914/3483/23, № 905/1734/23 та № 911/981/23, в яких суди встановили відсутність вини відповідача у невиконанні договірних зобов'язань щодо повернення переданого в найм майна. Передаючи справу на розгляд ОП, колегія суддів КГС ВС у контексті положень ч. 2 ст. 302 ГПК не навела вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків у постановах Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23 та від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23. Ухвала постановлена з окремими думками

ВП ВС підкреслює, що не змінився ані суспільний контекст, за якого ухвалювалася постанова у справі № 924/971/23, ані нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, яке б впливало на вирішення подібних спорів. Сама лише незгода колегії суддів з результатом вирішення ВП ВС спору у справі № 924/971/23 не є самостійною та достатньою підставою для прийняття цієї справи до розгляду постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду. ВП ВС однозначно висловилась про недопустимість розподілу майна політичної партії (у тому числі потенційно забороненої) між її членами, а правочини з відчуження такого майна на користь членів політичної партії (чи пов`язаних із ними осіб) є такими, що не відповідають статутним завданням і цілям діяльності політичної партії, що є порушенням публічного порядку. Наведений висновок щодо застосування статті 228 ЦК України в подібних правовідносинах з огляду на нетривалий проміжок часу, який минув з дати ухвалення 16.04.2025 постанови у справі № 924/971/23, не можна вважати застарілим. Та обставина, що відчужене політичною партією майно відповідачка використовувала як житло, не змінює загальних принципів застосування трискладового тесту при розгляді подібних справ та не перешкоджає судам послуговуватися висновками ВП ВС, у тому числі з урахуванням приписів ст. 30 Конституції України та ст. 8 Конвенції. Наведені в ухвалі КЦС ВС мотиви передачі справи в частині можливості застосування приписів ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» до правовідносин за участі фізичних осіб також не є обґрунтованими, адже ВП ВС не застосовувала норми згаданого закону при вирішенні спору у справі № 924/971/23, оскільки, як уже зазначалося, оспорюваний договір досліджувався на предмет його правомірності не в контексті закріплення в 2023 році на законодавчому рівні процедури конфіскації майна забороненої політичної партії, а через його відповідність на момент його укладення публічному порядку відповідно до ст. 228 ЦК України, редакція якої після початку провадження у справі про заборону КПУ є сталою та незмінною. Отже, немає підстав для конкретизації висновків ВП ВС, сформульованих у постанові від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, лише у зв`язку з тим, що відповідачем у цій справі є фізична, а не юридична особа.

Здійснено відступ від висновку, викладеного колегією суддів СП КАС ВС у постанові від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25. Правовий висновок. Якщо особа вважає, що суб’єкт владних повноважень неналежно виконав судове рішення, зокрема застосував під час його виконання нормативний акт, який, на думку особи, не підлягав застосуванню, належним способом захисту є використання спеціальних процедур судового контролю за виконанням судового рішення, а не звернення з новим адміністративним позовом.

Передано справу на розгляд ВП ВС для відступу від правового висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 10.11.2021 у справі № 761/33019/17, щодо застосування положень ч. 6 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при визначенні кількості голосів, необхідних для прийняття рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів.

Релігійний характер спірних правовідносин, статус однієї зі сторін як релігійної організації, а також культове чи інше спеціальне релігійне призначення спірного приміщення самі собою не виключають юрисдикції національного суду. Спір щодо користування приміщенням, яке належить релігійній організації, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства відповідно до статті 19 ЦПК, якщо позивач обґрунтовує заявлену вимогу не лише канонічним статусом, внутрішніми правилами чи рішеннями релігійної організації, а стверджуваним цивільним правом або охоронюваним законом інтересом, які за національним законодавством можуть вважатися визнаними принаймні на спірних підставах. Визнання спору таким, що підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, не вимагає на стадії відкриття провадження у справі остаточного висновку суду, що вимоги позивача є повністю або частково обґрунтованими. Існування такого права, його зміст і підстави для судового захисту суд перевіряє під час вирішення спору по суті. Розглядаючи такий спір, суд не може підміняти собою органи релігійної організації у питаннях віровчення, канонічного статусу особи, внутрішнього устрою, правил чернечого життя, дисципліни, підпорядкування чи оцінки правильності канонічних рішень, оскільки ці питання належать до сфери автономії релігійної організації, гарантованої Конституцією України, ЗУ «Про свободу совісті та релігійних організацій» та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас це не позбавляє суд повноваження вирішити спір про цивільне право або інтерес із застосуванням норм національного права та Конвенції, беручи до уваги автономію релігійної організації як межу допустимого судового втручання.

Відступ від правових висновків, викладених у постановах КЦС ВС від 19.03.2021 року у справі № 643/14985/18-ц,від 23.12.2021 року у справі № 554/1618/21, від 05.08.2025 року у справі № 389/803/24, від 12.11.2025 року у справі № 475/49/25, від 03.04.2024 року у справі № 641/683/23 та від 22.10.2025 року у справі № 755/1235/24. Викладено висновок про те, що між особою, яка згідно із законом може бути віднесена до певної черги спадкоємців і звернулася в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту для подальшого оформлення спадщини, та територіальною громадою до моменту визнання спадщини відумерлою не виникає спір про вже наявне суб`єктивне цивільне право територіальної громади на спадкове майно. Свідченням наявності такого спору не може бути факт відсутності спадкоємців або сплив одного року з часу відкриття спадщини.Подання або неподання територіальною громадою заяви про визнання спадщини відумерлою має враховуватися судом як одна з обставин, але не є самостійним і вирішальним критерієм для визначення наявності спору про право. Вирішальним є не факт подання чи неподання такої заяви, а те, чи обмежується справа встановленням юридичного факту, чи у ній фактично вирішується матеріально-правовий спір щодо спадкового майна.

ВП ВС вже сформулювала правовий висновок щодо відшкодування судових витрат на будь-якій стадії судового провадження