ВП ВС вже сформулювала правовий висновок щодо належного відповідача у спорах про право власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, тому підстав для прийняття справи до розгляду ОП КЦС ВС з метою вирішення аналогічного питання немає.

Постанова від 02.10.2026 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду

ВП ВС зазначає, що висновок Верховного Суду України у справі № 5-332кс15 узгоджується з конституційним статусом прокуратури та міжнародними стандартами його діяльності, відповідає змісту норм кримінального процесуального закону, завданням та засадам кримінального провадження, обов’язку прокурора діяти об’єктивно та публічним інтересом у законності судових рішень. Крім того, ВП ВСвраховує, що після ухвалення постанови Верховного Суду України від 21 січня 2016 року до п. 6 ч.1 ст. 425 КПК не внесено змін, які б обмежували право прокурора на касаційне оскарження залежно від спрямованості його вимог. Отже, підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 січня 2016 року (справа № 5-332кс15), щодо застосування норм права, які передбачені у п. 20 ч. 2 ст. 36 і п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК, ВВП ВС не вбачає.

Ухвала від 09.06.2026: призначити розгляд справи за касаційними скаргами на 17.06.2026 перерва до 09.09.2026, до 30.09.2026 Постанова від 30.09.2026

Передано на розгляд ВП ВС для вирішення питання щодо застосування правил предметної та/або суб'єктної юрисдикції спору.

Спірним питанням у цьому випадку, як вважає КГС ВС, є питання щодо визначення характеру заявлених у справі позовних вимог (про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок до комунальної власності) як майнових чи немайнових. ВП ВС у своїй постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 вже сформулювала загальний висновок щодо критеріїв розмежування позовних вимог майнового та немайнового характеру, орієнтуючись на які суд може встановити наявність або відсутність вартісної оцінки предмета спору та, відповідно, перевірити правильність обчислення й сплати судового збору позивачем (заявником). КГС ВС не ставить питання про відступ від правового висновку вищого пріоритету, тобто від висновку ВП ВС, навпаки - погоджується з ним. ВП ВС неодноразово без застосування механізму відступу повертала на розгляд відповідних колегій касаційних судів справи, передані для відступу від висновків колегій, які суперечили хронологічно більш раннім висновкам ВП ВС з вказівкою на обов`язковість врахування саме висновків ВП ВС [див., зокрема, ухвали ВП ВС від 13.09.2023 у справі № 676/192/20, від 02.08.2023 у справі № 904/6760/21 (пункти 41-43) та від 28.09.2023 у справі № Б8/065-12 (пункт 29)].

Обґрунтування КГС ВС необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові ВП ВС від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, ВП ВС сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті, зокрема до набрання чинності ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» Передаючи справу № 904/4442/24 на розгляд ВП ВС для відступу від висновку, сформульованого ВП ВС у постанові 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 шляхом його конкретизації, КГС ВС з-поміж іншого зазначає на істотних змінах в законодавстві, а саме набранні чинності ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб», яким врегульовано правовий режим майна суб`єкта господарювання, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави. ВП ВС зазначає про те, що на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі № 904/4442/24 та ухвалення постанови ВП ВС від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 ЗУ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» не був чинним. ВП ВС звертає увагу, що на відміну від справи, розглянутої ВП ВС № 917/1212/21, судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень у цій справі були застосовані положення ЗУ «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який регулює особливості утворення АТ «Укрзалізниця», а також положення ч. 5 ст. 63 ЗУ від 23.05.1991 «Про освіту» в редакції, чинній на момент утворення АТ «Укрзалізниця», що було зумовлено необхідністю надання оцінки правовому режиму майна, зокрема об`єкта освіти.

ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 906/593/24 на її розгляд. За змістовим критерієм процесуальні правовідносини у справі, переданій на розгляд ВП ВС не є подібними до процесуальних правовідносин у справах, у яких КЦС ВС сформулював правові висновки щодо застосування п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, оскільки у зазначених в ухвалі КГС ВС справах питання про зупинення провадження вирішувалось за обставин, коли справа, на перегляд якої посилались, перебувала на розгляді колегії суддів Верховного Суду, а не була передана на розгляд палати, об`єднаної палати чи ВП ВС.

ЗП КГС ВС відступила від висновків КГС ВС, викладених у постанові від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25, про те, що норми ч. 2 ст. 651 ЦК не регулюють спірних правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди комунального майна, а також сформулювала наступний правовий висновок: - відсутність у спеціальному Законі України «Про оренду державного та комунального майна» або у договорі прямої вказівки на певне порушення як на самостійну підставу для розірвання договору не позбавляє заінтересовану сторону права вимагати його розірвання в судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК, за умови доведення істотності такого порушення; - положення ч. 2 ст. 651 ЦК підлягають субсидіарному застосуванню до правовідносин щодо дострокового припинення (розірвання) договору оренди комунального майна. ЗП КГС ВС відступила від висновків КГС ВС, викладених у постанові від 17.03.2026 у справі № 910/7394/25, про те, що невикористання майна за цільовим призначенням, визначеним договором оренди (тобто пасивна поведінка орендаря, зумовлена проведенням в орендованих приміщеннях ремонтних робіт), не є підставою для дострокового припинення договору оренди, а також сформулювала наступний правовий висновок: - невикористання орендарем об’єкта оренди за цільовим призначенням (шляхом пасивної поведінки), визначеним договором оренди майна закладу освіти відповідно до вимог ст. 80 Закону України «Про освіту», є порушенням умов договору; - тривале невикористання такого майна, внаслідок якого заклад освіти об’єктивно позбавляється можливості забезпечити належний освітній процес чи обслуговування його учасників (зокрема, організацію харчування), становить істотне порушення договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України та є достатньою підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду. ЗП КГС ВС дійшла таких висновків: невикористання орендарем об'єкта оренди за цільовим призначенням (шляхом пасивної поведінки), визначеним договором оренди майна закладу освіти відповідно до вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», є порушенням умов договору. Тривале невикористання такого майна, внаслідок якого заклад освіти об'єктивно позбавляється можливості забезпечити належний освітній процес чи обслуговування його учасників (зокрема, організацію харчування), становить істотне порушення договору оренди в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК та є достатньою підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду. Судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я. висловили окрему думку щодо прийнятої постанови у даній справі.

ВП ВС зазначила про те, що ні за змістовим, ні за суб`єктним та об`єктним критеріями правовідносини у справах № 902/416/20 та № 603/70/25 не є подібними. КЦС ВС не звернула уваги на те, що прокурор належним чином не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судового рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як імперативно визначено п. 2 ч. 6 ст. 403 ЦПК України. Крім того, КЦС ВС не звернув уваги на те, що ВП ВС викладала правовий висновок щодо визначення юрисдикції у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19. У справі № 357/8277/19 спір виник між юридичною особою, фізичною особою - власником землі та юридичною особою, якій було передано земельну ділянку в користування, щодо переважного права оренди землі та її витребування з володіння юридичної особи. ВП ВС виходила з того, що оскільки предметом спору у справі є земельні ділянки, власником яких є фізична особа як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного з позивачем, так і двох наступних, укладених із відповідачем), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянок. А оскільки позовні вимоги юридичної особи до іншої юридичної особи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування заявлені з приводу земельної ділянки, власником якої є фізична особа, яка укладала договори оренди як з однією, так з іншою юридичною особою, то з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 6 ст. 404 ЦПК України якщо ВП ВС дійде висновку про недоцільність розгляду справи ВП ВС, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні ВП ВС, або якщо ВП ВС вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд ВП ВС.

Постанова від 24.09.2026 Проголошення скороченої (вступної та резолютивної частин) постанови Верховного Суду

ВП ВС дійшла висновку щодо відсутності підстав для прийняття цієї справи до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в рішенні ВП ВС. У переданій справі сторони договору визначили наслідки прострочення сплати товару, придбаного у розстрочку, тоді як у справі № 916/667/18 сторони договору такі наслідки не врегулювали взагалі з огляду на констатацію факту повного розрахунку за договором. З огляду на свободу договору як одну із загальних засад цивільного законодавства відступ від висновків ВП ВС, сформульованих у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18, щодо можливості розірвання договору купівлі-продажу лише за умови, що продавець не передав товар покупцеві, очевидно не може бути зроблений у правовідносинах, де сторони прямо врегулювали розірвання договору як наслідок неналежного розрахунку за предмет договору. З урахуванням наведеного висновки, від яких пропонується відступити, ВП ВС сформулювала у справі за інших фактичних обставин, а отже правовідносини у справі № 916/667/18 не є подібними до правовідносин у цій справі.

КЦС ВС не навела, а ВП ВС не встановила об`єктивних причин для прийняття до розгляду цієї справи з метою відступу від попереднього висновку у справі № 367/252/24, якими за усталеною практикою можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту. Питання щодо права виконавця звертатися до суду з позовом неодноразово було предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду. ВП ВС в постанові від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 сформулювала висновки про те, що виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким володіє боржник спільно з іншими особами, незалежно від наявності спору про право на таке майно. Такі висновки були уточнені ВП ВС у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 та полягали в тому, що в разі наявності спору щодо визначення частки боржника у спільному майні звернення виконавця до суду завжди по суті має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору, і така заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI ЦПК України. В свою чергу ці висновки були уточнені у постанові ВП ВС у справі № 367/252/24, від якої просить відступити КЦС ВС.

ВП ВС виснувала, що ухвала слідчого судді про встановлення процесуальних строків, ухвалена на підставі статей 28, 114 КПК поза межами процедур, які прямо передбачені цим Кодексом, підлягає апеляційному оскарженню з підстав, передбачених п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 24 КПК за умови, що така ухвала має визначальний вплив на рух досудового розслідування чи кримінального провадження загалом.